Дещо про пікантне в житті наших пращурів...

Нещодавно натрапила на твердження, що вкінці ХVІІІ ст. населення Лівобережної України різко скорочувалося "як через часте взяття до війська, так і через венеричні хвороби, якими заражені всі жителі". Таке, звичайно, шокувало, зважаючи на популяризовану охайність, чистоту й порядність наших пращурів.
 
Виявляється, венеричні захворювання на території українських земель зустрічалися ще вкінці ХV ст. Спочатку їхніми "носіями" були шляхта та населення великих міст.
   
У кінці ХVІІІ ст., зокрема, сифіліс поширився і серед селян. Власне останнім найчастіше хвороба передавалась від солдат і, зрозуміло, що статеві відносини з ними не завжди відбувалися за взаємною згодою. Крім солдат, ці захворювання на село приносили й фабричні робітники. Внаслідок чого, у ХІХ ст. венеричні хвороби набули значного поширення серед населення.
 

У народі побутували різноманітні назви сифілісу: образа, потеруха, пранці, франка, френчюга тощо. Останні назви неоднозначно натякають на етнос, який вважали винуватцем цієї недуги. Й недивно, адже французів завжди популяризували як любителів нестримних сексуальних утіх.
   
Сприйняття селянами причин захворювання часто дивує:
 

• Божа кара за порушення встановлених, головно сексуальних, заборон;
• наслідок застуди;
• спадковість.

 
Лікували ці захворювання цілком традиційними способами: домашніми засобами чи звертаючись до знахарів. Оскільки, ще до 20-х рр. ХХ ст. медицина не отримувала підтримки на селі.   
 
Джерела:
Budzińska E. Jana Henryka Müntza podróże malownicze po Posce i Ukrainie (1781-1783)  
Ігнатенко І. Чоловіче тіло у традиційній культурі українців. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016.

Обкладинка:
Пимоненко М. Українська ніч