Соловецькі табори

Чи пам’ятаєш милий діду?
Питає діда баба Ліда,
Чи пам’ятаєш любий мій,
Як нас безбожно душі бідні,
Перекидали наче гній?
 
Як с круч дніпровських забирали,
У соловецькі табори,
За те, що вперто не вмирали,
В свої голодні трудодні?
 
Як у вагони наче шпроти,
Впихали завтрашніх мерців,
Бо батько й вчитель всіх народів
Занадто міцно нас любив?
 
Як шкура й кості будували
Канал у вічній мерзлоті,
Що чверть мільйона душ забрало,
Щоб вождь мав настрій у кремлі?
 
Чи пам’ятаєш милий діду?
- Моя рідненька, цим живу!
- Бо там тебе зустрів я , Лідо,
Мою богиню чарівну…