Без маяка

Простри туди руку Твою!
                   . . .
Post tenebras spero lucem*
                              Іов, XVII, 12

                
Який це жах - у темряві плисти,
Не знаючи світанку ані краю,
Не сподіваючись надію там знайти.
 
Хоча б – "Будь-що!!!..."
Або – "Хай сурми грають!"
 
Он…
 
Блискавка спаплюжила імлу,
На мить розкраяла небесну шату й море,
У колір зла скропила хвиль брилу,
Між очі вкарбувавши оклик горя.
 
"Куди ж іще?... Поринути!"
"Куди???"
 
Хіба у спогади та як там добре було.
Із світом попрощатись назавжди,
Не чути слів і щоб тебе не чули.

Лишень уява порятує нас.
Хай провидіння Боже поруч буде,
В смиренний час – це як в останній час - 
То марна гра, щоб розуму позбутись.
 
На ранок – спокій…
 
Тихий сплеск води,
Колише човен сон зніяковілий,
Кудись жахи поділися – "Куди!".
На небі сонце знов замайоріло.
 
01 жовтня 2016
_______________________________________
* – сподіваючись на світло після мороку (лат.)
     "А вони марять ніч повернути на день,
       Світло наблизити до обличчя імли."
Іов, XVII, 12 (Відповідь Іова. П’ята промова)
 
Михал Влад
Фото: Море Вікі Ковальчук