Байдужість вбиває зсередини!

Україна четвертий рік не змінює колір своєї хустинки, а ми підлаштуватися і, на превеликий жаль, звиклися з цим. Не багатьох вже розчулює смерть... Ми примирилися і продовжуємо жити серед тисяч жінок, котрі втратили і продовжують втрачати своїх синів і чоловіків, ми геть забули, скільки дітей залишилися без батька. Ми увімкнули режим тотальної байдужості. Все, що знаходиться за межами суб'єктивних інтересів та власних домівок, стало для нас чужим.

Я не хочу довго розбиратися у причинах, які призвели до таких наслідків. Не важливо, чи то війна, жахливе економічне становище, відсутність віри у свою країну та у власні сили чи ще щось. Не про це я хочу написати. Хочеться докричатися і донести головну думку про те, що байдужість - мабуть, один з найбільших наших пороків. Байдужість як смертельна інфекція в нашому тілі, яка виїдає нас зсередини і має здатність передаватися іншим через думки та дії.



Байдужість руйнує нашу державу, однак, в першу чергу, вона руйнує кожного з нас, робить незрячими, глухими та невільними. Саме тому, інтерпритовуючи безсмертні слова Булгакова скажу: "боягузтво та байдужість - найбільші вади людини". Я дуже сподіваюся, що після прочитання даного тексту, кожен знайде декілька хвилин для самоаналізу і зробить правильні висновки.

Ми мусимо слухати один одного, але найголовніше - допомагати і не залишатися осторонь. Лихо одного - лихо кожного. Лише з таким настроєм і підходом ми маємо шанс на зміни, котрі, власне, слід починати вже сьогодні і з самого себе.