А від тепла земля втікає.
Не треба сонця їй багато.
Сьогодні ти мене кохаєш.
Як завтра буде – ще не знати.
Зелене листя пожовтіло.
Відтак багряним воно стало.
Цілую ніжно твоє тіло.
І нам кохання зараз мало.
Ми ненаситні і нестримні,
Немов не стрінемося знову.
Нікому ми уже не винні.
Лиш знаємо кохання мову.
Та жар сердець вже не палає.
Занадто швидко все скінчилось.
Мене ти більше не кохаєш.
Лиш серце у знемозі билось.
Нам розтягнути б це кохання
Хоч на роки й десятиліття.
І трошки б стримати бажання,
Щоб відвернути лихоліття.
Усе на світі відмирає.
Кохання, мабуть, теж не вічне.
Скажи, що ти мене кохаєш –
Повіяло від тебе січнем.
І холод неземний, далекий
Враз захотів мене дістати.
Не повернуться вже лелеки
До Богом обраної хати.
Не сподіваюсь вже на диво.
Ще кровоточать мої рани.
А ти прийшла – така красива:
"Зігрій мене, прошу, коханий".
Анатолій ВЛАСЮК
17 жовтня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
