А ти сумна брела у натовпі байдужім...

А ти сумна брела у натовпі байдужім.
І сльози застилали світ жорстокий.
Не відбивалося космічне у калюжі.
У всесвіті спинились роки.
 
Ніяк свого кохання не забудеш.
Здавалось би, нове вже мало наступити.
І спокою ніяк ти не здобудеш.
По-справжньому нема коли вже жити.
 
Кохання вмерло. Розпач. Холод.
В душі – смертельна порожнеча.
Нову вже жертву бачить Воланд.
Смакує кров’ю чортівні малеча.
 
Анатолій ВЛАСЮК
6 вересня 2017 року