У цій незвичній добірці об’єднано розповіді про те, як жіноцтво мінялося під час історичних зрушень. Нестримний потік монологів складається з дотепних висловлювань, любовних прагнень, неприхованої пихи, сексуальних мрій, несподіваних зізнань, інтимних секретів, безжальних суджень.

Стефано Бенні. Беатрічі. Сучасний погляд. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2024

Назва «Беатрічі» є алюзією на даму серця автора «Божественної комедії» Данте Аліґ’єрі, яку звали Беатріче Портінарі і яка була для нього символом чистоти, тілесної й душевної. Однак кохана Данте жила в ХІІІ столітті, і звідтоді стандарти вроди та жіночої ролі в суспільстві кардинально змінилися. Чи сподобалась би сучасна Беатріче великому італійському поетові? «Опускаю голову, а потім піднімаю лише на мить, ніби бачу... видіння, рай, інші світи, Богородицю, а сама нишком скошую око, - сповідується головна героїня. - І дивлюся на парубків. І бачу Баттістоне -- того, що грає в кальчо, авжеж, у наш флорентійський футбол. Зараз це заборонена гра, але через триста років про нього знатимуть усі. Баттістоне, метр дев'яносто, отакенні плечі, отакі очі! У бузково-сірій котарді. А ще, знаєте, зараз у моді оті вузькі штани, що... все обтягують, і видно... певні розміри... звісно, можна щось і підкласти всередину, шкарпетку або пляшку із сидром... авжеж, із сидром, це наша середньовічна кока-кола... але в Баттістоне все своє, я це знаю напевне, від однієї моєї подруги». Таким чином, у своїй п’єсі автор протиставляє сучасних «беатріч» коханій Данте, щоб продемонструвати деградацію моральних цінностей нинішнього суспільства. За своєю структурою п’єса «Беатрічі» являє собою збірку вісьмох монологів, які перемежовуються віршами, так чи інакше пов’язаними з монологами або такими, що взагалі не мають до них ніякого стосунку. Всі монологи належать жінкам, зовсім різним за своїм соціальним статусом, віком і вдачею: осатаніла черниця, виснажена тривогою за рідних жінка, кар’єристка на вершині свого професійного злету, жорстока дівчинка-підліток, стара самотня жінка в будинку для літніх осіб, жінка-вовкулака. Нестримний потік монологів складається з дотепних висловлювань, любовних прагнень, неприхованої пихи, сексуальних мрій, несподіваних зізнань, інтимних секретів, безжальних суджень. «Подамся до Санта-Кроче, де нишком тренуються, - продовжує наша героїня, - піду до Баттістоне і скажу йому: «Привіт, красунчику, я - Беатріче, та, що оспівана Данте; між нами, відомими дівчатами, та вами, футболістами, завжди є feeling». І він, гарний, але трохи необтесаний, запитає в мене: «А що воно в біса таке, отой feeling?» А я qому скажу: «Ходи, ходи сюди, красеню, ходімо під міст на Арно, і я тобі поясню».

Оксана Кісь. Українські жінки у горнилі модернізації. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля

У цій незвичній збірці об’єднано дослідження дев’ятьох дослідниць, які розповідають про те, як соціальне становище українського жіноцтва мінялося під час історичних зрушень. Таким чином розглянуті питання впливу на історичну роль жінки, повсякденне буття, систему цінностей, світогляд, сфери діяльності. Де були і що робили жінки у вирішальні моменти історії України? Як вели себе під час примусової колективізації? Як переживали нацистських окупантів? Чи боролися з радянською владою у національному підпіллі? Як здолали Голодомор? Що ж до ситуації в національній (родинній, материнській) галузі питання, то не в останню чергу порівнюється становище жінки в українській та російській сім’ях. З цього приводу зокрема Іван Франко писав: «Від давніх давен усі учені люди, котрі пильно придивлялися до життя руського [українського] народу, признавали, що русини [українці] обходяться з своїми жінками далеко лагідніше, далеко гуманніше й свободніше, аніж їх сусіди. У родині ж жінка займає дуже поважне й почесне становище».

Анна Шила. Жінка війни. – Х.: Фоліо

Ця книжка - перше в історії України видання, де сьогоднішня війна на Сході розглядається через історії жінок, які рятують людей. Будучи написана на основі інтерв’ю з 25 жінками — парамедиками, волонтерами, журналістами, військовослужбовцями, які вирушили на Схід боронити свою Вітчизну – збірка розповідає про долі героїнь, які допомагають вижити і перемогти. Зокрема про ту, якій казали, що «з таким діагнозом не живуть» і «безплідна на все життя», про яку кажуть, що «не здається, вірить у чудеса і перемагає - молода мама маленького янголятка», і з якої починається ця незвична історія жінок на війні. «Перші поранені. Перші загиблі. Добровольці не розуміли, що відбувалося навколо. Йшла справжня війна, про яку всі знали лише з книжок і художніх фільмів. Ситуація була незрозумілою, але смерть не чекала. Продовжувала зростати кількість поранених і загиблих, тому Яна прийшла до висновку, що потрібно приймати екстрені рішення щодо організації медичної допомоги пораненим бійцям».
 

Гаська Шиян. За спиною. – Х.: Фабула

Сьогодні героїня цього роману, 27-річна Марта з маленького містечка, може все – жити на Балі, заощадивши гроші на себе і свого бойфренда Макса, не ходити кілька років на роботу, оскільки заробітки в ІТ-галузі, як відомо, це дозволяють. Дорікати долі за комфорт і добробут не варто, адже мати кинула її заради роботи в Італії, тож нинішнє життя героїні – це така собі успішна компенсація. Утім, не все так просто в стосунках, адже Макс іде служити до війська, і все летить шкереберть. З одного боку, нехай іде. «Та й, зрештою, тут у мене не все так погано, можу розкинутися на все ліжко і нормально висипатися, - міркує ображена героїня. - Не ділити ковдру. Раз ти обрав собі панцирну койку в учебці, чи, ще гірше, нари в бліндажі. Раз тобі це важливіше. Я сама не помічаю, як простягаюся на ліжку зірочкою, і розумію, що зараз зовсім не хочу тут нічиєї присутності». З іншого боку, внутрішній конфлікт, образа, сексуальна фрустрація. Адже їм обом так було добре, а довідка, щоб відмазати від армії, коштує лише півмісячної зарплати, як теревенять хлопці в барі. Як подолати депресію? Яке прийняти рішення? І головне, як не потрапити при цьому в халепу, тікаючи від самої себе?

Бернардін Еварісто. Дівчина, жінка, інакша. – Х.: Фабула

Роман відомої британської письменниці складається з 12 історій різних жінок, здебільшого чорношкірих англійок. Не поєднані загальним сюжетом, ці історії, як і життєві дороги героїнь, тонко й вигадливо переплетені, що підкреслено химерною графікою роману. Режисерка і вчителька, банкірка і прибиральниця, фермерка і небінарна особа зі світу соцмедіа — всі вони прагнуть свого і сподіваються знайти відповіді на питання, хто вони і звідки, чого варті і куди йти далі. Затяті феміністки і покірні дружини – вони знають собі ціну і розчарувалися в житті. Авторка переконливо говорить від імені кожної, не встаючи ні на чию сторону, не намагаючись пропагувати, тож читач сам може вибрати, чий голос йому ближче. «Домінік усвідомила свою сексуальну орієнтацію ще в підлітковому віці та мудро тримала це в секреті, бо не була певна, як відреагують її друзі та рідні, а ставати вигнанкою їй не хотілося… - дізнаємося ми про одну з героїнь роману, - вона спробувала кілька разів з хлопцями їм сподобалося… вона ж терпіла… у віці шістнадцяти років, прагнучи стати актрисою, вона вирушила до Лондону, де люди з гордістю заявляють про свою аутсайдерську ідентичність за допомогою значків… вона спала просто під арками набережної Вікторії, а то й під дверима магазинів уздовж вулиці Стренд, якось її допитали працівники житлової асоціації темношкірих, яким вона збрехала й плакалася, що втекла з дому, бо батько бив її… службовця з Ямайки це не вразило, тож ти кажеш, що тебе били?»

Фото: Susan Colpich