The girl with kaleidoscope eyes, або Про магічний світ Олени Пак

Магія робіт Олени Пак – це найперше, що вражає. Вона родом з дитячих спогадів і снів, з сюрреалізму (не)знайомої мультиплікації, а також світової класики, яку авторка «одомашнює» у свій власний, казково-примхливий спосіб. Фантастичні герої, сюжети, а також не менш вигадливі назви, якими, наче мереживом, обрамлений весь цей авторський пантеон новозавітної образності, складаються в справжню симфонію мистецького світу. При цьому назви робіт Олени Пак, може, й важливі, але насправді мало що важать в його концепції.

Візьміть, наприклад, ананас з однойменної картини. Здавалося, і брати там нічого, і сам він ледь помітний в руках героїні в кріслі - з ріжками на кшталт бджолиних ще й з рожевим птахом перед нею. Очевидно, предмет в руках – це не предмет розмови, адже солов’я мистецтвом не годують. До того ж не зовсім солов’я – скоріше, казкового, як завжди, птаха.

Або сценка майже з Керролової «Аліси» на картині «Білий стілець». Сумний Чеширський кіт, сумний Білий крілик, сумна Аліса, наче бітлівська girl with kaleidoscope eyes. Точніше, не сумні, а такі, знаєте, що із сумнівом дивляться на глядача. «Сумніви та самокритика є невід'ємною частиною мого творчого процесу, - підтверджує аторка, - спонукаючи мене протистояти моїм найглибшим страхам та вразливостям. Кожен твір, який я створюю, – це подорож всередину себе, яка спонукає мене шукати чесності та автентичності у моїй роботі».

І це дуже важливе авторське пояснення, яке, знов-таки, складається з інтертекстуальних (а також інтер-аудіо-візуальних) образів: Джон Леннон, який спускається східцям всередину себе на картині Клауса Формана, а також той самий «Білий крілик», але з репертуару «Jefferson Airplane»…

Здається, апофеозом «предметної» відсутності («безпредметності» в тваринному світі?) є картина «Портрет моєї матері». Кішка в жабо, сороки й пелікан. Де тут мама, скажіть, на милість? «Це непередбачуваний образ портрета моєї матері, але для мене він має сенс», - пояснює авторка, але й без того ясно, що наразі важливі асоціації, метафори, алюзії як натяки на згаданий образ. Хто б не хотів таку «розмаїту» і таку фантастично красиву матір?

Те саме стосується світу тварин, «олюдненого» на картинах авторки до рівня героїв «Людської комедії», але вже не Бальзака, а предтечі всіх мистецьких візій сучасного мистецтва – комедії дель арте, в якій грають актори  в масках. Таким самим чином тваринний світ у живопису Олени Пак начебто «підміняє» людський, а насправді – якнайкраще його інтерпретує. Не треба знімати маски, не треба тлумачити поезію картин! Бо іноді важко висловити звичними засобами мови те, що таїть у собі, здавалося б, «безмовний» пейзаж чи «безпредметний» натюрморт. Бувають і такі, повірте! І це не підміна понять, оскільки, як самі бачите, живопис Олени Пак цілком фігуративний. А також, даруйте, інтелектуальний! Тобто не в останню чергу такий, що народжується в леті культурних асоціацій. Тож недаремно в описі однієї з картин, а саме – «Зеленого місяця» - авторка згадує Ніка Кейва, який казав, що найприємніша частина життя художника - це робота - процес створення чогось або, власне, сама готова річ. Але існує, мовляв, ще й незадоволення результатом, коли час приміщує роботу зовсім в інший контекст.

Які контексти живопису Олени Пак? Вони, панове, позачасові. Це магічний реалізм, який межує з метафізичною дійсністю, що непідвладні часові. Ось чому світ цих образів сповнений (не)знайомих символів, які насправді є архетипами вічного життя. Тому живопису нашої авторки не загрожує «контекстуальне» старіння чи навіть смерть. Бо казковий птах з картин Олени Пак оживить навіть вмираючого китайського імператора з відомої притчі, коли на ранок піддані прийшли попрощатися з владикою, а він у відповідь на всі наші сумніви щодо вічності цього фантастичного світу сказав їм: «Здрастуйте!»

Мистецькі роботи Олени Пак на сайті художниці:

www.elenapach.com

а також в Instagram @elenapach_art