Оксана Петрусенко - еталон нашої вокальної школи, їй заздрили, її любили, обожнювали. Про інтимне життя казали: "Сильна жінка", хоч вона все життя мріяла бути слабкою істотою, опертися на надійне плече, сховатися за спиною коханого. Чи вдалося? Судіть самі.
5 (18) лютого 1900 р. у м. Балаклава народилася Ксенія Бородавкіна (її прадід називався... Бородавка, а ми її знаємо, як Оксану Петрусенко). Бідна сімёя, злиденне дитинство в Балаклаві: батько помер від туберкульозу, коли вона була немовлям; мати одружилася з гірким пёяничкою, народила сина Івана. У 10 років співуча Оксана заробляла у церковному хорі в Севастополі 50 копійок за місяць. З 14-ти років працювала в порту, на взуттєвій фабриці. У 17 років втекла з дому із пересувною трупою. Через два місяці переступила поріг Херсонського театру. Без ентузіазму подивився на дівчину диригент Петро Бойченко: Оксана була у старій шинелі, у кирзових чоботах сорок третього розміру. А як заспівала, то він зрозумів – діамант: сопрано рідкісної сили та краси і її прийняли до трупи.
Бойченко став першим учителем співів, Лужицька – викладала драматичну майстерність. Дуже скоро хористка стала солісткою та дружиною Бойченка, від свого імені він створив їй псевдо. Коли Оксана виконала роль Наталки у парі з Панасом Саксаганським, він вражено вигукнув: "Мені випало щастя співати зі справжнім соловейком", - і запросив Петрусенко вчитися у Київській консерваторії, але чоловік її не відпустив. Петро Павлович був старшим на 20 років, любив повчати, покрикувати, принижувати дружину, яка все терпіла; з часом навчився розпускати руки. Ще 7 років геніальна співачка блукала провінційними сценами, хоч глядач чітко йшов "на Петрусенко". Нарешті вона зважилася кинути Бойченка, вступила до Київського театрального інституту. Отут і прийшло її кохання. Артист-красень Мефодій Семенка-Барило міг дозволити Оксані обожнювати його, міг одружитися, але співачка чекала дитину... Оксана кинула навчання, повернулася до мандрівної трупи, до свого чоловіка, працювала майже до самих пологів. Коли у січні 1925 р. народився Володя, мати і дитя жили тільки на її гроші. З Бойченком вони розійшлися назавжди.
Оксана мала талант помножений на щоденну працю, її запросили до оперного театру в Казані. "Аїда", "Черевички" Чайковського, щомісяця нова роль, новий успіх. Знайшла Оксана дружбу та другого чоловіка: співак Василь Москаленко записав на себе Володю. Їх запросили до Київської опери. Рідкісної краси й сили драматичне сопрано заворожило колег, глядачів, але чоловік так ревнував дружину до її слави, що вони розлучилися. І почався зоряний шлях із посмішкою на вустах і з болем блакитних очей. Тай було ж чого: колеги люто заздрили, не розмовляли з Оксаною, навіть не підходили до неї. Спочатку виручала дружба з членами ЦК А. Хвилею та Любченком. Коли їх не стало, Петрусенко з відчаю зважилася поставити крапку над І, але врятував приїзд подруги Алли Бегічевої з Москви.
1936 року виступ у Москві у Великому театрі, в Кремлі, на дачі Сталіна - увесь Союз слухав пісні Петрусенко. Вождь не пропустив жодного її виступу. Її запросили до Великого, але з України виїздити співачка не збиралася. І знову велике захоплення – Павло Тичина. Коли вони співали удвох, його дружина, Лідія Петрівна, все зрозуміла – і від ревнощів почала брати уроки співу...
Вдома Петрусенко встигала раненько встати, борщ-вареники приготувати, Володю до школи зібрати. Йшов він разом із Аллою Педченко, яку Оксана називала невісткою.
1939 р. Оксана Петрусенко здійснила тур Західною Україною: Тернопіль, Львів, відвідала Соломію Крушельницьку.
Тут з'явився Андрій Чеканюк: успішний партійний працівник, мав дружину, дітей, але... Вона померла на восьмий день після народження другого сина Олександра. Офіційно: від тромбоемболії легень, але існує версія, що то була отрута чи то з руки колеги-добродійки, чи ревнивої дружини маршала? Синів взяли подруги Оксани. Старший Володимир помер 16-річним від туберкульозу, молодший Олександр хворів на туберкульоз кісток, все життя носив корсет. Жінка, яка стала йому матір'ю, зверталася за допомогою до рідного батька Олександра, але той її вигнав. Вона мусила навіть жебрати. Попри все Олександр став науковцем, захистив дисертацію, помер у 1999 р.
Могила Оксани Петрусенко на Байковому кладовищі. На могилі — надгробок встановлений у 1949 році власним коштом П. Тичини (лабрадорит, мармур; скульптори Макар Вронський і Олексій Олійник, архітектор М. К. Іванченко).
