Клавка, Лифар та інші: 5 книг, які варто прочитати влітку

Олена Гураль. З любов’ю, Серж Лифар! Кн. 1. Київ назавжди. – К.: Саміт-Книга, 2019

Це перша частина трилогії про видатного балетного танцівника, засновника Паризького університету хореографії та Університету танцю. Книга знайомить з першим коханням та київським періодом життя героя до грудня 1922 року включно. Справжня епічна сага, родинна історія, повноцінний біографічний роман, в якому – літо майбутньої зірки в циганському таборі, опіка батьків, переїзд до Києва, юність і перші захоплення аж до подальшої еміграції. Час від часу авторка робить історичні відступи, розповідаючи про Київ початку ХХ століття, Першу світову, подальші «революційні» події. «На Різдво 1917-го більшовики увійшли до Києва. Життя зупинилося: люди боялися ходити по місту і намагалися відсиджуватися по домівках».


Тож не дивно, що з часом, а саме у 1923 році нашому героєві довелося тікати на запрошення Дягілєва через Польщу і Німеччину – до Парижу. Але навіть тут, де Дягілєв в той час організовував «Російські сезони», Сергій (Серж) Лифар не забував про своє коріння, про що мова вже у наступній книзі трилогії,  «Піднятися на Царський майданчик і подивитися на величний Дніпро, - мріяв він на чужині. - На його міць! Милуватися сонячною доріжкою на воді. Вдихнути повітря козацької волі й крикнути рідною українською мовою: „Батьку, ти чуєш мене?“»

Марина Гримич. Клавка. – К.: Нора-друк, 2019

Цей роман присвячений одному із знакових періодів вітчизняної літератури, на тлі якого розгортається особиста драма головної героїні, дочки ворога народу, непомітної секретарки Спілки письменників і приватної друкарки в легендарному київському РОЛІТі. «У будинку, де все було не так, як у світі назовні — суворому й невблаганному. Це, по суті, був навіть не будинок, а «письменницьке село», де жили милі, начитані, інтелігентні люди, не те що в неї вдома у «підземеллі» — в напівпідвальному поверсі будинку по вулиці Чкалова, 45-в», - розповідає героїня про письменницький вулик, який пережив і репресії, і німецьку владу, але в романі немов би знову повернувся в минуле. Річ у тому, що мова у цій історії про 1947 рік з його сумнозвісним Пленумом СПУ, на якому в черговий раз громили українську радянську літературу. Точніше, тих небагатьох, які досі «відповідали» в ній за «українське», як, наприклад, неокласик Максим Рильський. Тож комунальна кухня радянського письменства в будинку РОЛІТ і Спілці письменників – ось основне поле роману, в якому яскраво показана атмосфера розправи над тими, кого не знищили у 1930-х. Саме на його тлі й будується любовний трикутник героїні — між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту.

Юрій Винничук. Нічний репортер. – Х.: Фоліо, 2019

Події повісті  «Нічний репортер» відбуваються у Львові в 1938 році. Журналіст Марко Крилович, якого прозвали «нічним репортером» за його нічні репортажі з життя міського дна, береться розслідувати вбивство кандидата в президенти міста. При цьому він потрапляє в різноманітні як любовні, так і кримінальні пригоди, інколи ризикуючи життям. «Недарма ж мене прозвали «нічним репортером», - звіряється головний герой, - бо власне я найбільше й тинявся по різних зачучверілих кнайпах і мордовнях1, по підпільних казинах, спелюнках і борделях, діставав по писку, а то й майхром по животу, падав обриганий у рівчак, бо, окрім як нахлятися з тими, хто хляв, іншого способу добути щось цікаве чи сенсаційне не було». Йому неофіційно допомагає комісар поліції Роман Обух, якого начальство відсторонило від розслідування вбивства. А тим часом у справу втручаються німецькі й радянські шпигуни, розслідуванням зацікавлюється також польська контррозвідка, окремий інтерес виявляють і кримінальні кола. Тож перед нами постає мальовничий і яскраво описаний злочинний світ тогочасного Львова, який живе у передчутті війни.

Ігор Астапенко. Чаполоч. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2019

Ця несподівана для нинішніх реалій метафорична притча про людську самотність – дебютний роман  автора, який продовжує традицію психологічної прози. Крім того, він справжній поет і лінгвістичний еквілібрист, його образна мова створює за кожним предметом багатошарову тінь свіжих смислів. Отже, тонке відчуття мови, але не Медвідь чи Пашковський. Вживає суржик, але не Бриних і не Подерв’янський. В анотації за втора розписалися, згадавши як предтечу Сашу Соколова. У «Школі для дурнів» він використовує потік свідомості, нагадуючи Джойса, у нашому ж випадку автор спробував те саме зробити з місцевим матеріалом. «То дивіться на омелу. Коли омеліле дерево втрачає листя, його кругла недуга стає ще виразнішою. Як жінка, на якій залишилися тільки родимки й хрестик». Або не так, більш прозаїчно, але не приземлено. Наче Хлєбніков, який набагато раніше за Соколова мелос з онуч витягував. «Детуся! Если устали глаза быть широкими…» Майже те саме в нашого автора ««Мілочко! Пам’ятаєш минулий березень? Снігу було по самі душі. Ше хтось у криниці втопивсь. Зоя, здається. Я не любив її. Не вона? Тоді й зараз не люблю. Буде довго жити. Налий. Так ось, я тоді зрубав аличу. Аличу Йосі. Він досі не знає. Вона мені заважала. Але я не про це, Мілочко. Коли в тебе день народження? Ти ж знаєш. Тоість — Ви знаєте. Підкури».

Катя Кулик. Пригоди француза в Україні. – Х.: Фоліо, 2019

Ця історія – про погляд на Україну очима іноземця, а також відповідь на те, чим наша країна може здивувати, зацікавити, налякати і привабити одночасно. За сюжетом, француз закохується в таємничу рудуволосу українку в паризькому метро і вирушає на її пошуки. Процес пошуків перетворюється на приємну пригоду —  Одеса, водоспад Шипіт, печера Атлантида, тамбури потягів, справжнє українське село, кліщі, тантричний секс і нефритові яйця, вареники і куліш, Карпатські зорі з чорницями, мрії про далекий острів Сен Мартен, болівійські пристрасті і бачата з кубинцями. Україна у вирії танцю і подорожей, що пахне морем, кольору зоряного неба, неймовірна, захоплююча, на­ївна та різнобарвна. Закохатися в Україну і закохатися в Україні. Тим паче влітку. «Жити в Україні у червні — переконує авторка, - особливо смачно, з-під землі світиться сонцем соковита трава, скоро почнуть родити перші огірочки з пупиришками, жовті та червоні черешні стоять у малому тазі на кухні і просять — ставай сироїдом, кидай сало і їж тільки черешні та полуниці».

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

15 відомих картин, які режисери відтворили у своїх фільмах
Так чи інакше всі ми, люди, стаємо натхненними, споглядаючи на талановито зроблені речі. У цій статті покажемо вам, як відомі режисери робили у своїх фільмах відсилання до легендарних картин.
Читати більше
Знищені жіночі долі: 5 містичних замків України та історії їхніх мешканок
Усіх нас інколи манить потойбіччя. Чому б не спробувати зазирнути за вауль світів? Ми зібрали для вас інформацію про 5 замків України, де переплелися містика та трагічна жіноча доля.
Читати більше