Первісна мова — мова чародіїв

1. ПЕРШІ СЛОВА

Найперший найпростіший звук: «А». Дитина розтуляє уста і лунає «А». Це голосний звук, тут не потрібно нічого задіювати, ні язика, ні губ. Можна вважати це спадком мови мавп.

Найперший найпростіший приголосний — це розмикання (чи змикання) губ: «ма», або «ам». Тут ще не потрібна вправна робота язика та горла, не потрібні зуби. Не дивно, що перше слово «ма» означає першу людину, маму, а «ам» це зрозуміле слово, що відтворює замикання рота (завершену дію їди, найпервіснішу дію дитини). Все що треба немовляті – гукати того з ким вона пов’язана душевною пуповиною – маму, та їсти-гамати. Маємо перші слова «ма», «ам» (пізніше, різке «ѱам» було уладоване — «гам»).

Насправді, дитина ще не розуміє, що вона кличе маму, вона просто висловлює внутрішнє бажання підтримки собі/мені (їжа, тепло, турбота). Звідси походять дорослі слова: «мені», «мене», «моє», «маю», «можу», «муж», «мен» (мужчина, збереглося в англійській мові).

Дитячі слова очевидно відрізняються від беззмістовного гудіння голосних звуків (ауеее, тощо) повторенням простого звуку на два склади: мама, баба, тато, дядя, ляля, кака, гам-гам...

Порівняймо з постукуванням по плечі у натовпі. Коли легенько стукнути один раз, то це сприймається як випадкова необережність і ми не обертаємося. Коли два рази — вочевидь, нам щось говорять (кличуть). Якщо три рази — відчуваємо тиск, нетерпіння іншої людини. Тому дитячі слова мають два повторювані склади тут і простота (бо однакові) і природне відчуття, що це вже слово, а не випадковий лепіт.

Первісність утворення багатьох слів очевидна, вони або звуконаслідувальні, або очевидно зрозумілі. Наприклад, «од» і «до» неначе од когось мені прилетів м’яч — ооооод, а потім я його копнув ногою і направив дооооо когось іншого. Звідси і «то», «штовхаємо» увагу у даному напрямку.

«Голос» — гук, який гуде у горлі, там створюється звук «г». Буква «г» — це голос. Допоміжний звук «с» дає відчуття напруги, різкості, сили, голос передає силу думки іншій людині. Звідси ж і слово «горло», бо горло і видає звук «г». Допоміжні звуки «-рло» теж цілком відповідають змісту цього слова, бо це іменник, як наприклад «жерло» (те саме горло, жере).

За наявності політичної волі, чисельні державні лунгуїсти можуть перетворитися на мовознавців і дуже швидко дослідити словотвір майже всіх слів до природних звуків. Це їхня робота.

Так само легко їм буде поєднати глузд утворення слів з виникненням понять у часі для визначення давнини цієї мови..

2. ДАВНІСТЬ СЛІВ

Наприклад, якщо слово «лазня» означає, що лазили (грітися у землянці), а не заходили звично (у хату), то вочевидь, це слово виникло, коли люди вже перейшли жити у хати, а старі приміщення (або й застарілі способи будування) землянок використовувалися під лазню (подібно було з хатинками мисливців у лісах, коли жили вже в хатах, а лісові хатини були землянками ще дуже довго). Тож, древність слова «лазня» можна приблизно встановити, якщо трипільці вже жили у хатах, ще й двоповерхових, то мова українська була ще давнішою.

Так само «хліб» — хлібати, сьорбати. Розмочене потовчене зерно (солод, на зразок кваші, дуже корисна і лікувальна страва) так довго хлібали, що коли навчилися випікати, то звична допотопна назва лишилася. Тож, це слово, вочевидь, є не менш старим, ще до сотворення Нового Світу (до трипілля).

Звуконаслідування «кап», кругла «капля». Кругла (голова) — капуста, накидка на голову — каптур, голова-старшина — капітан (перейшло в чужу мову).

Вставка стосовно давності українських звичаїв. Якби святкову новорічну страву винайшли вчора, то це був би «салат олів’є». Тож, звичаєва кутя (кут та кутя — досі сучасні слова) теж на час свого виникнення була найсмачнішою і найновішою стравою. А вона складається із цілого зерна, здобреного медом та розтертим маком. Виходить, що цей звичай тягнеться від дохліборобських часів, коли дикі зерна збирали вручну, тому це було дороге задоволення, не буденна страва. То скільки років цій мові і звичаям?

3. ПРАВОПІВКУЛЕВА МОВА — МОВА ЧАРІВНИКІВ

Слова первинної (природної) мови чарівників використовують, здебільшого, праву півкулю мозку, задіюють природні відчуття та наочність. Українська мова є наочною (умовно правопівкулевою), це коли слова викликають уяву (видіння, відання) і людина бачить і відчуває те, про що каже-покаже. Слова мають нагадувати зміст самим своїм звучанням, різкість передається різкими звуками, тощо: стук, грім, гав-гав, крячка. Тут розуміння слів підтверджується глибокими природними настановами, які пропечатані в клітинах тіла, тому що слова походять від природних звуків.

Лівопівкулеві мови, штучно утворені від змішування покручених говірок, вимагають сухого запам’ятовування слів і мало чим пов’язаних з ними їхніх значень. Ліва півкуля головного мозку передає знаки (на відміну від правопівкулевого живого видіти-відати, передачі відчуттів та образів). Це вимагає більшого напруження мозку, довших ланцюгів передачі даних у мозку.

Грубий приклад: як вам легше і швидше зрозуміти напрямок руху — коли вам скажуть числові дані напрямку, намалюють на мапі стрілку (вже легше), чи покажуть пальцем? Як дитині легше і надійніше пояснити, що небезпечно торкатися роз’єма — говорячи, що там є якась електрика, чи там громовина, яка гремить у блискавці? Так і з визначеннями понять у шкільних підручниках — якщо їх перекласти на українську мову (правопівкулеву, зрозумілу), то навчання помітно покращає і полегшає життя дітей.

«Правопівкулевість» української мови досі зберігає ознаки буття мовою чарівників. «Мовити» означало творити або рухати речі (ректи – річ). Здається, що річ це те, про що ми речемо. Але ж річ, це те що ми речемо (створюємо словом, дієвим риком), тому глагол це і слово (глаголити, голос) і дія (дієслово), мова (слово) – move (рухати). Слово «твердження» первісно означає творення твердої матерії словом.

Уявіть собі лівопівкулеву мову, в якій слово «ма», залежно від наголосу, може означати чотири геть ніяк не пов’язані між собою речі: маму, коняку, якусь лайку, часточку мови що означає запитання. І так відрізняються всі інші слова цієї мови, залежно від чотирьох видів вимови складів. Тут саме розуміння і зв’язок значень слів далекі від природного глузду, тому і глибина розуміння страждає. Або слово "м" у цій мові, як його сказати голосно? Неможливо!

Мови диких племен сповнені "мови птахів" (клацання язиком, тощо), вони теж не годяться на мову чарівників.

Візьмемо слово bras (фр.), рука, розуміємо, що це «брака» відповідно до «брати». Але це ми розуміємо, а вони, заучуючи чужу державну мову, не збагнули зв’язку між цими словами, тому «брати» у них не «brandre», а «prandre» Людина, вихована на лівопівкулевій мові, привчається не розуміти і творити, а запам’ятовувати і повторювати. Наприклад — писемність англійців, яка мало пов’язана з абеткою, просто заучують цілі слова із французького письма, замість навчитися писати буквами своєю мовою.

Правопівкулева наочність української мови поступово втрачається через запозичення чужих слів, висловів, звуків та звукосполучень, утворених незрозуміло з якого глузду. Ці чужі слова людина заучує (ще й надає їм багато непов’язаних значень) і, вживаючи їх, виховує сліпе запам’ятовування словосполучень з приблизно зрозумілими значеннями, замість глибокого розуміння думок і природи речей. Це як добровільно переробити дорогу гарну машину на колимагу, щоби підлеститися до власників колимаг. В їхніх очах ви станете меншовартим.

Через нестримне запозичення чужих слів, українці розучилися творити нові українські слова. Наразі, більшість українських слів «заморожено» у значеннях 15-го століття. Мова майже не розвивається з пів тисячі років, втрачає свої надбання. Звичні українські слова замінюють іноземними запозиченнями (беруться із російської мови, слово в слово). Наприклад, замість звичного «передача» вживають «трансляція», «отруйний» — «токсичний», «клац» — «клік»... Тут ще й недоречно спрацьовує гарна звичка українців навчатися новому-чужому. Знезброєних духовно українців винищують мільйонами, а їхні нащадки байдуже звикають до цього. Це досвід нищення мови і народу.

Коли відродиться правдива освіта, то буде напрочуд легко і швидко дослідити Прамову Людства. Мова досі зберігає мудрість і добру душу народу. Шлюб (злюб, любов, духовне почуття), дружина, подружжя (друг), побратися (рівноправні чоловік та жінка, брати), невістка (не відає, бо незаймана).

Мова — це розумове знаряддя людини. Що краща мова, то легше працює розум, якісніше і швидше навчання та розвиток усіх галузей знання та мистецтва.

Мова відтворює і передає нащадкам рівень розвитку людини і цілого народу, напрацьовані схильності та спосіб мислення. Слово містить відання, бачення природи речей. Більшість слів і досі можна дослідити до звуконаслідувальних першослів та імен давніх богів. Слова утворені як стислі визначення, пояснення, вони мають глузд та звуконаслідувальний корінь. Крім того, побудова речення української мови відтворює найтворчіший і найточніший хід мислення, вчить творити і розуміти.

З розвитком засобів навчання, поширенням знань, машинних перекладів, людство може перейти на українську мову, на велику користь собі, як це вже було у часи так званої неолітичної революції (поширення трипільського духовного піднесення у Світі).

4. ЧАРОДІЇ

Тут прийдеться звернути увагу на дохристиянські часи. Волхв (представник чарівної віри) означає — чародій. Чародій — той що діє словом, думкою (чар — мова).

Вишневецький — Байда. Найвищий чаклунський рівень, байда (будда), очевидно, узявся від не хрищених низових козаків, що трималися рідної відичної віри і відновили козацтво-характерництво кріпакам-українцям.

Віщий Олег — віщун, чародій. Полоцький князь так і звався Всеслав Чародій (Брячисла́вич). Князь Святослав Хоробрий, за життєписом, очевидно, був характерником.

Самарянин (скіф) Хреститель-чародій, згідно з писаніями — волхв (бо був навчений і посвячений у чарівництво трьома уславленими волхвами) проповідував певному народові (від Івана 8: 44 Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете...) чарівну віру в Бога, чарівні можливості та пакебуття (переселення душ) і творив заборонені у християнстві речі — чудеса. Він був страчений за допомогою Юди (якого за це зачислили до святих християн).

Очевидно, Хреститель говорив мовою чарівників. Відомо, що шумерська мова (сумери-самари-самаряни, досконалі святі люди) є орійською: лю — людина, ватар — вода... Також із мови нащадків трипілля маємо: хрест — буква «Х», звідси цією ж мовою, Хреститель (грецькою мовою - Хрестос, але ж він не був греком).

Ще. Сама назва письма "глаголиця" означає, що це письмо чарівників. Глагол - дія, слово. Письмо, яке діє. А просте рунічно-кириличне письмо було для світських потреб (черти і різи). У сарматів, та їхніх нащадків козарів ще були волхви "ловці снів", які могли знайти людину будь-де, приходячи до неї уві сні, а потім і наяву.