4 жовтня у Чикаго відбувся благодійний бенкет для збору коштів дітям бійців АТО, влаштований неприбутковою організацією "Українські жінки в бізнесі". Мирослава Ґонґадзе була запрошена в якості головного промовця.
Перед початком бенкету вона відповіла на кілька запитань.
Мирославо, насамперед, я хочу привітати тебе з підвищенням. (з першого жовтня Мирослава Ґонґадзе очолила українську службу "Голос Америки" - від авт.) Які твої плани на новій посаді? Як ця зміна в керівництві вплине на роботу української служби "Голосу Америки"?
Насправді, особливо не вплине. Тому що я цим займаюся вже досить довгий період часу. Просто це, так би мовити, нормальний черговий крок. Ми розвиваємо службу досить довго. В останній період часу ми зробили декілька нових телевізійних проектів. І єдине, що я можу зробити в даному контексті, - це підтримати той телевізійний продукт, який в нас є.
Ми користуємося великою популярністю, зокрема наш контент. І читачі чекають від нас набагато більшого. Єдине чого б хотілося - це збільшення ресурсів, а також розвитку контенту. Ми прагнемо зробити наш контент візуально цікавішим, графічно цікавішим. Я також задумуюсь над тим, щоб зробити курси англійської мови, відеокурси, тому що, як ми знаємо, з 1 жовтня всі українські урядовці мають знати англійську мову, і мені хочеться допомогти їм у цьому.
Ну, і варто також не забувати про співпрацю з іншими телевізійними каналами, зокрема з українськими. Ми також хочемо розвивати платформу Інтернет-мовлення. Але все це буде залежати від ресурсів.
Мирославо, зараз такий турбулентний період часу для України. Акценти постійно змінюються. Одні кажуть "зрада", "все пропало", інші - що в нас перспективне майбутнє. Що ти можеш сказати про ситуацію навколо України? Вона вже стала суб'єктом, чи все ще є об'єктом великої політики?
Я не думаю, що Україна стала самостійним суб'єктом. Те, що про Україну почули у світі, те, що Україна постала на мапі світу, - це так. На жаль, постала на мапі світу через кров, смерть, через величезні жертви, але це лише перший крок. Україна ще не визначає міжнародної політики, на жаль, відбувається якраз навпаки.
Насправді, мене досить сильно турбує це питання. Я про це говорила з Президентом України. Він стверджує, що на нього ніхто не тисне. Але, як ми бачимо за підсумками останніх переговорів у Парижі, зрозуміло, що нам вказують, що ми повинні робити. І я розумію, треба стримувати баланс. Тому що нам міжнародна підтримка дуже потрібна й необхідна. Але мені здається, що можна було б зробити більше, залучити більше коло людей.
Я досі не можу зрозуміти, чому США і Великобританія не беруть участі в переговорах, чому це "нормандський формат", а не інший. В нас є два гаранти Будапештського меморандуму, які не беруть участі в переговорах. Президент мені казав, що вони присутні на переговорах на рівні послів. Особисто в мене таке враження, що це хороша міна при поганій грі. Тому що я вважаю, що присутність Америки й Британії посилила б українську позицію. Мені здається, що нашій стороні досить важко сперечатися з Францією та Німеччиною, які насправді турбуються лише про те, щоб зупинити кровопролиття. Ми так само не хочемо кровопролиття, але в нас є свої принципи, свої завдання в країні і ніхто не має права вказувати, що має бути написано в українській Конституції.
А цей градус цікавості серед американського політикуму не спав по відношенню до України?
Він спадає, оскільки війни немає. Тут є небезпека. А відтак є й інтерес по відношенню до того, як ми маємо допомогти. Але я думаю, що зараз прийшло розуміння, що Україна важливий фактор міжнародної політики. Україна постала як один з важливих факторів. Вони [політики] будуть зараз враховувати цей фактор у своїх політичних стратегіях.
Те, що Росію назвали головною небезпекою для національної безпеки Сполучених Штатів, - це дуже важливо. І це нарешті стало, так би мовити, успіхом. Спочатку Росію вважали партнером. НАТО вважало Росію партнером. Зараз вся ця політика вже зійшла нанівець. Тепер нарешті побачили всю картину реальної Росії, реальні намагання Росії стати найбільшим гравцем у світі, реально те, що Росія насправді не воює з Україною, не воює з Грузією. Росія воює зі Сполученими Штатами. І нарешті це побачили всі.
Фото Максима Прокопіва та Стаса Колбаса
Автор: Svitlana Ivanyshyn-Ugryna
(via)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
