Не рядовий представник покоління, а перший дослідник "Розстріляного відродження", Юрій Лавріненко відійшов у засвіт 14 грудня 1987 р. у Нью-Йорку.
А світ побачив 3 травня 1905 року у с. Хижинцях (нині — Лисянського району Черкаської області) за 20 км від Шевченкового села. Мудра працьовита мати, Оксана Дивнич, привчила дітей жити і щодня вчитися. Шестирічним Юрій розпочав навчання в початковій школі, потім навчався у Медвині. 15-літнім вступив до Уманського училища садівництва і землеробства. Юрій Лавріненко охоче відвідував театр (а тоді тут часто бував театр Курбаса), познайомився з Володимиром Сосюрою, почав і собі віршувати, став членом "Плугу".
Після Умані парубок приїхав до Харкова, поступив до інституту народної освіти. Як не дивно, усі академії, університети, які працювали при українському урядові, комуністи закрили, як "буржуазну відрижку".
Під час навчання Юрій зустрів Любу, дівчину з обличчям Мадонни, він буквально молився на неї. Закохані інтелектуали побралися й почали відкладати гроші на кооператив. Зрештою, отримали велику кімнату у напівпідвалі будинку "Слово" і звили гніздечко. Народилася їм дочка Лариса.
Юрій залишився в аспірантурі, під керівництвом О. Білецького працював над дисертацією "Український епос козацьких дум". Кілька разів Ю. Лавріненка виступив проти монополії в літературі стилю соцреалізму, що дало підстави для його переслідування. І захист кандидатської не відбувся, а парторг Інституту Верба проголосила: "Врагам народа не позволим портить советскую молодежь". Після цього "ворога народу" кілька разів арештовували, а від 1935 до 1939 був ув'язнений у концентраційному таборі у Норильську, на півострові Таймир в Арктиці.
Після відбуття терміну заслання він вибрав місцем життя м. Нальчик, там одружився з Марією, діждався сина Миколку і вже в роки війни пробрався до Києва, згодом завдяки Юрію Шереху виїхав до Львова. В автобіографії Лавріненко писав, що в 1944—1945 рр. був остарбайтером в Австрії, а впродовж 1945—1949 рр. мешкав у Німеччині. Протягом 1945—1946 років Юрій Лавріненко збирав відомості про загиблих у 1920—1930-х роках українських митців.
У 1950 р прибув до США, працював на різних випадкових роботах, згодом як дослідник-бібліограф і як радіокоментатор. Ю. Лавріненко написав низку публіцистичних праць.
У 1959 році, з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця, у Бібліотеці паризької "Культури" побачила світ праця Ю. Лавріненка — антологія "Розстріляне відродження".
Термін "розстріляне відродження" належить Єжи Ґедройцю. Він з'явився у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року: "Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: "Розстріляне відродження. Антологія 1917–1933 etc." Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва "Антологія" може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?"
Розвідка була укладена Лавріненком у стислий термін, за 18 місяців і була дуже популярною.
Навчений працювати, вчений не міг відпочивати, що призвело до операції серця.
З 1966 року Ю. Лавріненко частково втратив зір, ліву сторону тіла було паралізовано, пам'ять захмарилась, навіть калікою він продовжував працювати. У спогадах Лавріненко зробив такий запис: "А все ж набираюсь духу писати книжку (спомини-роздуми) про минуле, зібрати в якусь цілість розвіяне в порах життя, відновити історію боротьби сил життя і любови із силами смерти, моїх знищень і відроджень".
14 грудня 1987 року 82-річний Ю. Лавріненко помер у Нью-Йорку. Похований на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
