Художник Костянтин Піскорський, син Володимира Костянтиновича Піскорського – унікальна постать в українському мистецтві, представник футуризму, авангарду та головним чином сецесії.
Він народився 6 (18) травня 1892 р. у Києві на Фундуклеєвcькій, 88, у родині приват-доцента Київського університету Володимира Піскорського зі старовинного спольщеного роду та домашньої вчительки Зінаїди Піскорської (з козацького роду дворян Андрієнків). Бабуня по матері Ганна Хомівна (з дому Колишева) учила з Костею українські пісні, вірші
Шевченка; розповідала про приїзди Тараса до них у гостини. Мама Кості, Зінаїда Захарівна, десятки років працювала бібліографом у київському університеті.
uahistory.com
Художник Костянтин Піскорський (1892-1922). автопортрет
Ім’я Костя отримав на честь діда, хрещеним його був Євген Кивлицький, письменник, редактор журналу "Киевская старина".
З пуп’янку діти вчилися говорити польською, іспанською, українською, французькою. Дитинство Костя було подвійним: то бігав босоніж у селі, купався у теплій, оксамитовій пилюці разом із приятелями з Переяславщини і вільно спілкувався "по-їхньому"; то модно одягався, взувався, говорив іспанською чи французькою, коли їздив із батьками в Париж чи Мадрид. Пишався, що його татусь перший закордонний вчений, якого в Іспанії допустили до королівських архівів.
uahistory.com
З 1902 р. навчався у чоловічій гімназії Ніжина при історико-філологічному інституті ім. князя Безбородька. 13-річним Кость відчув небезпеку і гордість за батька-професора Ніжинського історико-філологічного інституту, який підтримав бунтівних студентів. Підліткові подобалося, коли татусь звертався до студентів: "товариш…" Тоді Кость вирішив стати адвокатом і захищати пригнічених.
У 1905 р. Кость переїхав з батьками до Києва, у 1906 р. – до Казані, де 1910 р. поступив в Першу Імператорську чоловічу гімназію.
uahistory.com
Невдовзі поступив у Казанський університет на юридичний факультет. Після трагічної смерті батька К. В. Піскорський з родиною повернувся до Києва. Він продовжував навчання на правничому факультеті, але мав репутацію неблагонадійного і не зміг розпочати кар’єру правозахисника.
У 22 роки закінчив навчання, у травні 1915 р. одружився з Ніною Калашніковою, студенткою Вищих жіночих курсів і влаштувався працювати у Державному банку, директором якого був друг батька історик Г.Афанасьєв.
uahistory.com
Хоч за станом здоров’я був визнаний непридатним до служби у діючій армії, працював санітаром у лазареті № 6 м. Києва. У 1918 р. продовжив службу у Державному банку м. Києва.
За цей час у них знайшлося трійко дітей: Зінаїда (на честь мами), Олена та Володимир (на честь діда). Чим тільки не займався К. Піскорський, щоб врятувати дітей від голодної смерті? Працював учителем у с. Совки: навчав дітей грамоті, читав селянам лекції з літератури, історії, мистецтва; редагував рукописний журнал; створив самодіяльний театр, де був режисером, постановником і композитором.
Доволі пізно Костянтин зайнявся живописом і одразу проявив себе як професіонал. У березні 1918 р. Піскорський розписував писанки; творив на українську тематику "Ой на лузі та при березі червона калина", "Пливе човен, води повен", за поемою Т.Шевченка ("Катерина", 1919).
uahistory.com
Костянтин Піскорський. Козак Мамай. 1921 р.
Завісу театру в Совках прикрашав його "Казак Мамай" з написом "Слава Україні".
В травні 1919 р. К. В. Піскорський був взятий на облік Добровольчою армією, одночасно навчався в майстерні професора графіки
Георгія Нарбута, обраний членом Професійної спілки художників Києва.
uahistory.com
Худ Костянтин Піскорський. Україна поневолена. 1919 р.
Незадовго до смерті створив картину незвичайного птаха на ім’я – Тиф і сказав, що сам він помре від тифу. Від тифу померли:
– його учитель Георгій Нарбут,
– художник Лесь Лозовський.
У березні 1922 року 29-річний К. Піскорський помер від тифу.
50 років родина Піскорських ховала роботи Костянтина від антилюдської влади.
Вдова К.Піскорського Надія Василівна, бібліограф, перекладач французької поезії. За цей час виросли діти художника. Син Костянтина Володимировича пішов на фінську війну, загинув у 23 роки на Ленінградському фронті.
Зінаїда Костянтинівна працювала редактором журналу, писала і перекладала поезії (О.Блока, Г.Гейне). В редакції працював молодий Євген Сверстюк, бували Іван Дзюба,
Василь Стус (З.Піскорська сказала про В.Стуса: "Зверніть увагу на цього талановитого хлопчика"…). п. Зінаїда твердо стояла на своїх позиціях: вона відмовилася виступати в суді проти націоналістів Дзюби та Сверстюка, за що була звільнена з роботи.
Олена Костянтинівна геолог, знайшла в Україні низку цінних мінералів, захистила кандидатську.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
