Її очі дивляться в нас

1 березня 1927 року в Києві відійшла у кращий світ 77-річна Емілія Львівна Прахова (при народженні Емілія Марія Клементина Лестель; піддана Франції). З дитинства дівчинка в родині спілкувалася чотирма мовами, шанувала музику, мистецтво. У 16 років панна вийшла заміж за 19-літнього художника Андріана Прахова, але не кинула навчання.
  Емілія закінчила консерваторію за класом фортепіано, брала уроки у Ференца Ліста. Родина багато подорожувала Європою, відвідала майже всі відомі музеї. Довгий час жили в Італії, народили там двох дітей. Нарешті доктор історії мистецтв Андріан Прахов із родиною переїхав до Києва.
 
Вони оселилися у п’яти кімнатах будинку-корабля на Великій Житомирській, 6.

Емілії було 32 роки, вона мала трьох дітей: старшій Олені було 10, Миколі (Кока) – 8, Олі – 2 роки. Товстувата пані не була красунею, але полонили її темно-волошкові очі, запам’ятовувалися спокусливі губи. Крім того, вона була розумною, гострою на слово, швидкою у діях. Її салон із задоволенням відвідували, потім круто пліткували і знову ж туди йшли. Скільки пересудів було, коли Емілія Львівна обурилася і вилила на дружину Антокольського відро води! Як чесалися язики добродіїв, коли у пана професора була чергова смуга закоханості! Адже тоді Емілія Прахова влаштовувала бурхливу сцену чоловікові та йшла з дому, її розшукували, а, коли вона поверталася, то зачинялася в кімнаті й увесь час грала чарівні сумні музичні композиції.

Салон Прахових в основному відвідували люди мистецтва, які працювали над оформленням Володимирівського собору в Києві. Серед гостей був 27-річний Михайло Врубель. Андріан Прахов запросив студента з Петербурга, щоб той за скромну плату в 1200 руб. (за 5 місяців) зробив розписи у Кирилівській церкві. Юнак із насолодою спілкувався з господинею, поступово закохуючись. Його друзі відмітили, що Михайло почав умиватися французькими парфумами, витрачати величезні кошти на найкращі сорочки. А Емілія Львівна цього не розуміла, сварила, що він марно викидає гроші. Подарував їй пречудову дорогу акварель – вона відмовилася, от і розірвав Врубель ту роботу на очах коханої.

А коли Михайло Врубель попросив дружину професора позувати для образу Богоматері, пані Емілія погодилася. Збереглися начерки, на одних – обличчя Емілії Прахової, на інших – видно канонічне втілення Діви Марії. Правда, очі ще більші і в них уже інший вираз. А у конечному варіанті ікони – величезні сумні очі.
 
Це була їхня єдина близькість. Тільки малюючи її, він міг повністю оволодівати цією жінкою. Ескізи виходили напрочуд чуттєвими, коли їх побачив Андріан Прахов, він не витримав, бо в образі Богородиці він упізнав свою дружину. Що робити? Врубель занадто сміливий, за таке треба карати, але вигнати не можна: не завершені роботи в Кирилівській церкві, на черзі розпис Володимирівського собору. Тому Прахов вирішив не сваритися з Врубелем, а тимчасово відвернути його від дому, бо хто знає, до чого доведе те позування. І художника відправили до Венеції повчитися, набратися досвіду.

Але краса Італії не тамувала біль розлуки, кожного дня Врубель писав листи Емілії. Коли він повернувся до Києва й оприлюднив створене, Прахов побачив ікону Пресвятої Богородиці, сумнівів не мав: Врубель зобразив Емілію та молодшу дочку Олю. Отже, в Італії художник не забув обличчя його дружини. З цієї приватної причини Адріан Прахов розірвав контракт на розпис Володимирівського собору. На Врубеля очікувало нове кохання та щасливий шлюб, хронічні фінансові скрути, підтримка друзів і прихильників, гучна слава, хвороба та лікарня для душевнохворих.
  Андріан Прахов не міг простити дружині її захоплення, тому Емілія Львівна з чоловіком роз’їхалися й жили нарізно, хоч офіційного розлучення не оформляли. Врубеля вона пережила на 17 років. Жодних спогадів про нього не залишила, а напередодні смерті взяла з дочки Ольги клятву, що та, не читаючи, знищить усі листи Врубеля. Дочка виконала волю матері.

На їхніх нащадках природа не відпочивала: троє дітей, онуки та правнука стали відомими у світі науки та мистецтва.