Як стрімголов життя промчалось –
І озирнутися не встиг.
Колись так солодко кохалось –
Тепер навколо стільки лих.
Колись білішим сніг був, мабуть.
А дощ мокрішим – чи не так?
Чомусь минуле завжди вабить.
Хай зникне сьогодення жах.
Майбутнє – в сивому тумані.
Блаженно ждеш свого кінця.
Ми трішечки від щастя п’яні.
Чи не послати ще гінця?
Хай втрачене прийде кохання.
І сили щоб вернулись знов.
Щоб давні сповнились бажання.
І закипіла в серці кров.
Я дякую за те, що було.
Що не відбулось – дяка теж.
Якщо минуле ти забула –
Мабуть, щаслива вже без меж.
Анатолій ВЛАСЮК
23 травня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
