"Я в серці маю те, що не вмирає...", або хто така Мавка?

Значна частина духів та поганських богів зникла з народної пам’яті з появою християнства, та тоді ж з’явилась група певних демонологічних сил, створених народною фантазією під впливом нової релігії. Один із найпоетичніших образів світової літератури – Мавка Лесі Українки - народився у тандемі української і світової культури, уснопоетичної та книжної поезії.

"Що ж, ти зовсім така, 
як дівчина... ба ні, хутчій як панна, 
бо й руки білі, і сама тоненька, 
і якось так убрана не по-наськи... 
А чом же в тебе очі не зелені?
(Придивляється).
Та ні, тепер зелені... а були, 
як небо, сині... О! тепер вже сиві, 
як тая хмара... ні, здається, чорні 
чи, може, карі... ти таки дивна!"

Основні джерела образу Мавки у письменниці все ж міфологічні, хоч він і має літературну традицію. Мавка епізодично зустрічається у творах І. Котляревського, Є. Гребінки, Л. Глібова, Марка Вовчка, І. Франка, М. Коцюбинського, Б. Грінченка та М. Кропивницького.

То хто ж такі ці дивовижні істоти? Яким є один із найвідоміших жіночих образів української демонології?
 

Мавки — це душі померлих дітей, але на відміну від русалок, які мешкають у воді, живуть на деревах у лісах, полях і в траві. Люблять жити і в гірських печерах. Там їхні світлиці вистелені та обвішані барвистими килимами.

"Привиди ці, – зазначають дослідники, – заселяли ліси, бори й діброви, а появлялися з початком весни, коли земля починала замаюватись зеленим листям і травами, коли перші квіти сон-трави вихиляли свої барвисті голівки з-під снігового покрову. Гарні, граціозні й вродливі цілою своєю постаттю, мали очі чорні, повні життєвого блиску, тіло біле, прикрашене на обличчі свіжим рум’янцем. Дрібні руки, дрібні й зграбні ніжки додавали неописаної принадності. Волосся буйне в довгих косах вороної барви (барви крука) оздоблювали вінками й квітами, але коли придивитися ближче, то це волосся було не чорним, а зеленим. Тими косами, зачепившись об буйні гілки дуба або берези, розкішно гойдалися."

Тож, мавки мають округле обличчя, блискучі очі, довгі коси. Тіло на спині відкрите, видно нутрощі. Мавки-дівчатка, згідно з народною уявою, мають довге волосся, а хлопчики — коротке, кучеряве і руде. Там, де вони танцюють, трава росте краще і густіше. Також ці істоти не мають тіні, а коли бігають по траві, то вона під їхніми ногами не хитається. У збірнику "Покуття" польського дослідника Оскара Кольберга читаємо:

"Як ростануть сніги, мавки бігають горами і засаджують на них квіти. Коли все зазеленіє і розцвітеться, вони рвуть квіти, затикають ними коси… Одяг їх тонкий, прозорий, спадає недбало по утлім тілі. Їх бистрих блискучих очей не гріє людська душа".

Мавки, як і русалки, знають про все на світі, а тому люди до них ставляться з пошаною, особливо на Зелені свята; приносять жертовний хліб і кладуть на ниву, бо це вони, разом з іншими польовими духами сприяють родючості полів та відстрашають усе лихо. Найчастіше несамовиті оргії-танці мавок-чарівниць можна бачити біля річок та озер на Зелені свята, особливо Купальської ночі. На Мавський Великдень русалки і мавки ходять полями, луками, лісами, оскільки їхні душі відпущені на волю і вони тоді навіть перетворюються на людей і споживають звичайну їжу. Люди остерігаються працювати в цей день, "щоб не розгнівати померлих душ".

Веселощі мавок, кажуть, можна побачити крізь нетвердий сон, коли хто недалеко від них спав. Та не кожен може бачити польових красунь. Мавка любить загадувати загадки, коли на Зелені свята зустріне в лісі або на полі людину.

 
Крім того, мавка і сама часом зачепить гарного парубка, почне жартувати з ним, а коли хто вподобає її — заманює до танцю і може залоскотати до смерті того, хто звабиться її красою. Ця підступність мавок дуже вдало ілюстрована в повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків". Між головними героями, Іваном та Марічкою, за сюжетом зав’язується кохання. Після смерті батька хлопець змушений іти працювати на полонину, і коли повертається, дізнається, що Марічка загинула. З великого горя Іван йде в ліс і там живе шість років. Потім повертається додому, одружується. Якось хлопець іде у гори й чує там голос Марічки, прямує за ним і зустрічає мавку в образі коханої. Після короткої розмови вона зникає, натомість Іван зустрічає Чугайстра і намагається відволікти його, щоб Марічка могла якнайдалі утекти. Після танцю з лісовиком головний герой іде за голосом коханої і зривається в урвище.

Кажуть, що від мавок, які схильні робити чоловікові зло, можна вберегтися, скинувши з себе сорочку і, вивернувши її навиворіт, одягти знову. Це якщо при собі немає часнику або цибулини. Оберегом від злої красуні може бути також полин чи любисток, як і від русалки. Був у нашій міфології й персонаж, який полював на мавок і таким чином рятував людей. Це Чугайстер — веселий, жартівливий, життєрадісний лісовик із блакитними очима, вкритий чорною або білою шерстю.
 
В народі вірили, що в мавках живе душа померлих нехрещеними дітей. На Троїцькі свята потерчата літають у вигляді птахів (найчастіше лелеки або сороки) і просять собі хрещення криками: "Христу, христу!" Вважалося, що в таких випадках треба кинути якусь хустину на крижмо і назвати ім’я, промовивши: "Хрещу тебе". Це мало символізувати обряд хрестин. Після цього нібито душа немовляти стає янголом і переноситься у рай. Якщо з мавкою провести обряд хрещення, вона перетворюється на янгола і віддячує своєму благодійникові різноманітними послугами. Але похрестити її можна лише упродовж 7 років після того, як померла дитина стала нею. Якщо ж за 7 років цього не сталося, то мавка назавжди залишиться демонічною істотою.
 
Однак, нерідко мавки допомагають людям, доглядають худобу на полонині, охороняють її від дикого звіра тощо. В загальній характеристиці цих істот гуцульської міфології, трактуванні їх взаємин з людьми переважають позитивні риси. Простежується певна відмінність уявлень про мавок ("нявок") і "лісних" ("лісовок"). Дослідник Іван Вагилевич порівнював їх з українськими русалками, відзначаючи при цьому, що, на відміну від них, гуцульські мавки не є небезпечними для людей, а, навпаки, служать їм, доглядають і охороняють стадо, садять дерева, засівають різноманітні рослини в горах.

Схоже, що нявки дійсно вважалися добрими істотами, і на основі вірувань у цих лісових богинь в давнину склався їх окремий культ, залишки якого дійшли до нового часу у формі відзначення на Гуцульщині спеціального свята "нявок" – "розигри" (6 липня).