ФОТОКАРТКА: АНДРІЙ БЄЛИЙ
Паяц, пустун, шукач, пташиний галас –
ти був завжди в польоті – сонцем зранку,
теплом серпневим усмішка зосталась
в душі твоїй, де стигле поле маку.
Де перший цвіт, що навесні багряний.
і краплі рос, і вогкий вітер з саду,
і дотик крил, що розмикає грані,
й лазур небес, ясніша від смарагда.
Де відображення морської чайки –
над хвилями поснулих вод, над синню,
чаїний плач – і шерех гальки,
ручай, який відбивсь на теплій глині.
Ти – мідний вечір, денний морок вулиць,
і світло зір – високих, незліченних,
і море рук, що прагнуть приторкнутись
до риз священних.
Таким ти був. Вмирає час, що ділить
живе і мертве – на роки минулі,
ти ж залишився пелюстково-білий
в плачу дерев і голосі зозулі.
В’ячеслав Гук
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
