Все коли-небудь закінчується...

Отак просто сидіти разом і дивитись на зірки…..краєм ока бачити твій профіль…не повертаючи голови….тримати невеличку відстань, щоб не підпускати ближче, бо ще ближче вже неможливо….дивитись на зірки, загадувати бажання…..але не дивитись один на одного….не питати імен, номерів телефону, не запам’ятовувати навіть рис наших облич …дивитись на зірки…чогось чекати…чого??...ще одної зірки….ще одного поруху твоїх вій….ще одного доторку до скронь….ще одного далекого звуку, що тривожить тишу, тривожить тебе і мене, бо починаємо задумуватись, що це колись закінчиться….десь поруч блимають вогні великого міста, але здається, наче воно так далеко звідси, що нам туди ніколи не дістатись…..головне не торкатись одне одного…головне дивитись на зірки….відчайдушно фокусувати погляд лише на них, а не на профілях одне одного….головне не говорити...бо тоді місто стане ближче….передбачати кожен твій наступний рух, подих…..подумки присвоювати тобі різні імена….долі….країни…..

Чути, як повільно, тихими кроками наближається ранок, і нашу тишу розриває твій телефон….. "так, сонечко, скоро буду вдома….затримався на роботі"…