В'ячеслав Гук. ARNOLD SCHÖNBERG

ARNOLD SCHÖNBERG
 
Ти об’їдь-но на автомобілі пустельний пляж,
скури ж но цигарку – до самого фільтра її скури,
стань на голову, як акробат, чи ж на пісок – ляж,
запах моря – легенями! – весь, до цури, вбери!
 
Ти плив на маяк – і коцюб деревиною у воді,
був схильний вважати себе ким завгодно, жив,
і пульс у зап’ястку бився – і зникали слова, як дні,
мов дощ над морем, який безнастанно мжив.
 
Це і є твоя омріяна свобода, це – вибавлена жура
погляду, коли ти гадав: порівну – все порву,
а машина твоя, як тінь дерева, – вже стара –
і стоїть у хвилях піску, як вода стоїть у рову –
 
або – як небо незмигно стоїть у померлих очах,
ти очуняв од світу, ти куштуєш крізь сльози – мед,
із сорочки запах поту поволі вивітрювався і чах,
і чалапав вітер, як чапля, болотом душі – вперед.
 
Згодом – ти їхав далі та був усією душею за те,
щоб розсмоктався моря синій болючий шов,
рукавом піджака ти чорну кров на руці – затер,
але вона перегодом проступала на шкірі знов.
 
Ти вірив у тендітність хвиль і жіночих рук,
вздовж берега автомобіль твій так плавно біг,
шум моря глушив мотора незграбний звук,
і надто білий пісок – нагадував перший сніг.
 
Берег тягнувся, де збудували маяк, де мис
дивився у море, де чайка вчинила флірт,
ти ж – цигарку між пальцями – міцно стис –
і курив, поки у губах не лишився – фільтр.
 
В’ячеслав Гук, зі збірки «Кримські елегії», 2013.