Вдаємо, ніби незнайомі...

Вдаємо, ніби незнайомі.
Лиш погляди чужі з-під брів.
В тривожній цій чужій утомі
Далеко ж я уже забрів.
 
Ти граєш роль свою відмінно.
Чужа. Холодна. Не моя.
Навколо – небезпечно-мінно.
В любовних вічно ти боях.
 
Я розумію, що минуле.
Воно не вернеться уже.
Лише серця ще не забули.
На сонці гріються вужем.
 
Тепло останнє зігріває.
Та після осені – зима.
Ця жінка ще мене кохає.
Але залишиться сама.
 
Комусь віддасть ще своє тіло.
Не зітре усмішку з лиця.
Йде по життю занадто сміло.
Ковтне червоного винця.
 
Але в душі вже порожнеча.
Не хочеться когось кохать.
Сама з собою ворожнеча.
Чужим вже цього не пізнать.
 
Лиш я твій погляд розпізнаю.
Для когось, може, він і злий.
Ти ж знаєш, що тебе кохаю.
Мовчи – і словом хоч не вбий.
 
… Вдаємо, ніби незнайомі.
Лиш погляди чужі з-під брів.
В тривожній цій чужій утомі
Далеко ж я уже забрів…
 
Анатолій ВЛАСЮК
31 жовтня 2017 року