Васильківський у живописі – це Шевченко в літературі

21 жовтня 2014
Ганна Черкаська

160 років тому, 19 жовтня 1854 р., у м. Ізюм на Харківщині народився всесвітньовідомий художник Сергій Васильківський. Нащадок козацького роду: дід – чумак, батько – писар. У 1861 р. родина Сергія переїхала до Харкова. Тут почалося його навчання у гімназії, його дружба з Петром Левченком. Веселий живчик Сергій і тихий, сором'язливий Петро разом ходили на заняття, сиділи за однією партою. Обоє були захоплені музикою: Сергій прекрасно грав на кобзі, співав; Петро віртуозно грав на фортепіано. Обоє мали хобі: малювання. Їх учителем малювання у Харківській гімназії був учень Карла Брюллова у Петербурзькій АМ, колишній кріпак — Дмитро Безперчий. Обоє були закохані у дочку маестро – Софію Безперчу, яка обрала Сергія. Крім того, Сергій Васильківський паралельно навчався у художниці Марії Іванової-Раєвської.

Після занять Васильківський поспішав до свого родича, поета (автора хіта "Ходить Гарбуз по городу") Володимира Александрова. У його бібліотеці були твори Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, якими зачитувався Сергій.

Після п'яти років навчання в гімназії на вимогу батька Васильківський вступив до Харківського ветеринарного училища. Але 1873 року він залишив навчання, через неплатоспроможність і влаштувався працювати деякий час канцелярським службовцем при Харківському казначействі.

Нарешті Сергій зважився на розрив відносин із батьком, який не бажав бачити сина-маляра. У 1876–1885 рр. Васильківський навчався у пейзажному класі Петербурзької Академії Мистецтв у Михайла Клодта (1832–1902) і Володимира Орловського (1842–1914). Дотепний, гостроязикий Сергій подружився з Володимиром Орловським. Оскільки батько відмовився допомагати, Сергій зазнавав нестатків, жив у "казьонці", на горищі в Академії, разом із Порфиром Мартиновичем, Опанасом Сластьоном, Геннадієм Ладиженським, Миколою Самокишем, Яном Ціонглінським. І хоч до Академії мистецтв у Петербурзі приймали представників різних національностей, а випускали тільки російських митців; друзі С. Васильківського лишилися українцями. Кожного літа вони їздили в Україну на пленери. Саме в цей час у Петра Левченка з'явився цикл сірих безлюдних селянських пейзажів і сонячні населені пейзажі, хатини Сергія Васильківського.

У 1879 р. за етюд з натури С. Васильківський одержав першу академічну нагороду — малу срібну медаль; 1881 р. здобув другу малу срібну медаль.

Після академії Сергій та Софія мали дилему: 1. Одружитися, але тоді Васильківський втратить право на безкоштовне стажування за кордоном. 2. Відкласти вінчання щоб Сергій міг поїхати в Європу. Софія вирішила чекати.

У березні 1886 року С. Васильківський разом із М.Самокишем виїхав за кордон. Він жив у Франції і подорожував Англією, Іспанією, Італією, Південною Африкою та Німеччиною, де познайомився з колекціями художніх музеїв. Одного разу у Ліврі українці копіювали, розмовляючи французькою, і раптом почули: "Хлопці, а від борщу не відмовитеся?" Звісно свій, українець І. Похитонов, який постійно жив у Парижі. Неймовірні шедеври Похитонова полонили Васильківського. Художник удосконалив майстерність, багато працював і виставляв свої твори у Паризькому салоні. Він навіть отримав унікальний дозвіл виставляти свої роботи коли, скільки завгодно без рішення комісії.

Після повернення батько після 12 років мовчанки реабілітував сина. У рідному місті на нього чекала сумна звістка: не дочекавшись повернення коханого, померла від сухот наречена Соня Безперча, яка очікувала його 10 років. Після смерті нареченої Сергій Іванович Васильківський не шукав собі пари, залишився самотнім лицарем, віддаючи всі свої сили роботі. Тільки вісім років по тому в його житті з'явилась жінка – Тетяна Тимофіївна, колишня послушниця Курязького монастиря.

Васильківський мандрував пішки Харківщиною і Полтавщиною, спускався Дніпром до Запоріжжя. Він захопився двома темами: козацтво та сільські пейзажі. У 1900 разом із О. Самокишем ілюстрував альбом "Із української старовини" із текстами Дмитра Яворницького. С. Васильківський створив серію акварельних зображень історичних діячів.

Перед смертю сонячний художник заповів Музею Слобідської України понад 1340 своїх творів та значну суму грошей, які мали піти на створення у Харкові великого національного художнього музею.

9 жовтня 1917 р. у Харкові, не приходячи до свідомості після інсульту, помер 62-річний Сергій Васильківський. Непритомним був кілька днів: щось співав, говорив про козака Голоту. Про найбільшого художника України говорять: "Васильківський у живописі – це Шевченко в літературі".

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Автора Категорію Публікацію

32635

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Скопіюйте цей код на ваш сайт, або блог:

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com