У чому велич "Велесової книги"

Пропоную розмову про історію і писемність за Велесовою Книгою, яка зазнала ідеологічних настанов у минулу систему, коли ми не мали своєї державности. Тому в часи застою ВКнига не була доступна радянським людям, зокрема, українцям. Проте ВК має самодостатню цінність саме як історично-пізнавальний твір. Її називають українською Біблією, бо це книга про наші чесноти, духовність, культуру і світогляд, настільки значиме її існування, адже йдеться в ній про наших предків.

Нагадаю, що жанр ВКниги – легенди, молитви, оповідання. Створена у період із 5-ого по 9-е сторіччя н. е., найпізніше – 878 року, написана давньоруською мовою. ВКнига – найдавніша писемна пам’ятка України. Це збірник оповідань про давню Русь (Україну). ВК написана чи зведена воєдино з декількох менших текстів на дерев’яних дощечках. Кн. підтверджує, що слов’яни були автохтонним населенням в Україні: "І були отцем Орієм до краю руського ведені, тому що завжди там перебували" (2а). Ще одна цікава цитата: "І поставив перше рід слов’ян мольбище в граді Індокиєві, який названий Київ. І в ньому стали селитися" (38а). Отже, отець Орь лише вибрав місце для міста Київ, поставивши капище на місці майбутньої столиці Кия. Цікава й назва "Індокиїв". А ось і про заняття наших предків мовлено: "Велес бо навчив землю орати і зерно сіяти. Так захотіли ті пращури огнищанами стати і бути землет здавна ми були рільниками-"землетрудичами" і скотарями, але осілими. І захищеними земляними валами: "Отож наші міста колом ставити маємо, як і отці наші, які хоробро билися за цю землю на кожному кроці і падали на неї, бо любили її і мали вмерти на ній і назад не йшли ніколи», тобто не відступали" (17б). "Скільки разів виймали мечі і виходили проти ворогів і відкидали їх од своїх теренів отці од роду Орового, славного і сильного, який і Сирію воював, і Єгипет" (6в).

Можна твердити, що писемність до ІХ віку у слов’ян уже була, бо ВК цитує древніші за 9-е сторіччя джерела, які містять точну хронологію. Крім того, ось цитата з ВК: "А ще писано було рукою літописця таке" (38а). Отже, ще до ВКниги наші предки описували минувшину. Мало того, орії принесли писемність ув Індію. Це підтверджує і ВК: "Хай святиться ім’я його Індра, бо то є наш бог серед богів і Веди знає, так оспівали були його... Дитиною прийшов він із землі оріїв до краю Ін(д)ського" (31). 

Є версія-висновок, що та писемність, яка використовувала грецькі букви для передачі слов’янських звуків і якою писана ВК, виникла набагато пізніше, ніж писемність, якою були написані книги волхвів. Речення не були розділені на окремі слова.
А краще зрозуміти мову й абетку, якою була написана ВК, може уявлення такої ситуації: 878 рік. Із Новгорода загрожує Рюрик, у Києві – варяги, а по Русі шириться християнство. Що робити людям, які хочуть захистити себе і рідних богів? Писати звернення до населення текстами, яких, окрім волхвів, ніхто не прочитає? Ні. Тому рішення було цілком логічне: запрошують грамотних юнаків із різних родів і писемністю, яка на той час фактично вже обслуговує торгівлю, економіку, нову релігію, а можливо, і побут, під керівництвом волхвів створюють емоційні, закличні, патріотичні тексти-треби, частина з яких, котра дійшла до нас, відома під назвою «Велесова книга». І ось пояснення з ВК, як прийшла нова писемність від греків, котрі поширювали свою релігію (християнство): "Вони, греки, дали бо нам письмено своє, аби (ми) взяли його і розгубили свою пам'ять" (8(3).

Виготовлення дерев'яних книг – особливе мистецтво. І фальсифікатор не наважився б на таку підробку, та ще й в обсязі понад три друковані аркуші; своєрідний стиль, але без грецизмів; мова теж неповторна, але в усьому має чіткі слов'янські форми; вражають історичні знання авторів. Відсутні букви, які позначають носові голосні, а також ч, и, ь, ю. Нема і специфічних букв грецького алфавіту. У тексті фотокопії прорисів 16-ої дощечки використано 27 букв, причому, нема жодної специфічної грецької букви. Порівнявши абетку ВК з абеткою, датованою 9-им століттям, а також із абетками 11-ого – 13-ого століть, висновуємо, що абетка ВКниги молодша за софійську абетку, а старша від деяких інших. Отже, час написання ВК датується кінцем 9-ого – початком 10 сторіччя. Текст написаний т. зв. "підвішеним" письмом, у якому букви немовби підвішуються до лінії рядка, а не розташовуються на ній.

ВК подає історію східних слов'ян (іменованих русами) від мітологічних пращурів до варяга Ерека. Власне історія викладається начебто непослідовно, народи різних епох мовби зводяться в один час, використовуються літературні назви історичних персонажів (напр., відомий за римсько-візантійськими джерелами боспорський цар, вождь Мезамир). Імена давніх героїв мають пізнослов'янську етимологію, відмінну від ранньослов'янських імен, у текстах використовуються історично-географічні терміни, які виникли у пізнішому часі. Можна припускати, що давні слов'яни мали інше обчислювання часу і простору. Більшу частину текстів займає прославляння самих русичів з протиставленням їм візантійців, перераховано давніх народних богів, поверхнево описані обряди русів.

"Релігія ВК" не є політеїстичною; а сприймає "слов'янських богів" як "єдину групу богів, які нерозривно об'єднані в Сварозі-небі"; тобто забороняється й "улещувати", "підвищувати в статусі" окремих богів, й відділяти їх від Сварога-неба: аще боть іе блоудень інь іакове олещашеть бозе тоіл одіеліащете о свргы ізверзждень буде із рды іако ніе міахомь бозіа развіе вышень і сврг і іноі соуте множествоі іако бгі е іединь и мнъжествень да сен не разділіащеть нікіе тоа множьства і не рещашеть якожде іміахомь богы много а се бо свент ыре іде до ноі і да будіемь достіщеноі овіа. Сучасною мовою це означає: "Якщо ж трапиться якийсь блудень, що рахуватиме богів і відділятиме їх, то вигнаний буде з Роду! Бо не мали Богів різних: Вишень і Сварог і інші суть множеством, бо Боги – єдине і множествене. І хай ніхто не розділяє того множества і не говорить, що мали богів многих. Се бо світло Іру йде до нас, і будьмо гідні Його!" (30-а дощечка).

Крім Триглава, у Книзі згадуються численні слов'янські божества. Деякі сюжети перегукуються з відомими записами з XVI – XVIII ст., напр., "Сказання про Славеня і Руса".

"Велесова книга" має безліч уривчастих розповідей та образів, які не мають пояснень у сучасній науці. Це:
1) не відомі науці міста Ворензенць, Іронь, Карань, Голунь (вона ж РусьКолунь і РусаГрад). Відомі науці міста (Корсунь) постають на тисячоліття древнішими, ніж це загальновизнано;
2) датування періоду воєн;
3) згадано не відомі історіографії "історичні лідери Руси": Орій, Кісько, Свентояр, Криворіг, Сегеня, Барвлень;
4) у галузі мітології є низка образів, які не відомі "в загальновизнаних джерелах із міфології слов'ян": птиця-блискавка, богиня перемоги (вона ж є "найбільш популярним божеством ВКниги") згадується у "ВКнизі" 63 рази (частіше за будь-яке інше божество); божествені поняття "прав" і "слав", із яких виводять поняття "православ'я".

Тож висновуємо: яке ж воно древнє, поняття православ’я! Тому й запозичили (поцупили!) його в нас пізніші релігії.

Список осіб, які відстоюють аутентичність ВКниги, превеликий. Це доктор наук, академік Ю.К.Бєгунов; проф. Радивой Пєшич, Радомил Мироєвич; Петро Панченко; доктор наук Олесь Білодід; доктор наук Григорій Клочек; доктор наук, перекладачі, письменники Микола Костенко, Микола Карпенко, сходознавці, кандидати філософських, технічних, іст. наук (їх багато). ВК протягом десятьох років була у програмі з української літератури для середніх і вищих навчальних закладів.

На нинішній час відомо багато літератури про ВК. Напр.:
 

• Богд. Сушинський, "Велесова книга" предків. Роздуми над сторінками вічності. "Велесова книга" у перекладі і літературній інтерпретації Богдана Сушинського. – Київ-Од.: "Видавн. дім ЯВФ". 2004. – 256 с.;
• Шпоть Олексій, "Велесова книга" як фрагмент з історії демократії. – Київ.: ПП "Коронатор", 2006. – 62 с.;
• Комнацький П., Влес-Книга. Скрижалі буття оріїв-русів-українців од ХХ тис. до н. днів до 878 р.. – Київ: "Бібліотека українця", 2002. 

Читаєш її, цю величну Книгу, – і дивуєшся: якою ж мудрістю, небайдужістю, вболіванням за мир, добро і загальнонародні справи віє від прочитаних оповідей і заповідей ВКниги! Праукраїнські отці й волхви-мудреці у знаменитій "ВК" заповіли нащадкам, себто нам: "А тому, хто захотів би Землі вашої, то киньте йому до вуст уповні. Хай покладе до пащі своєї і не каже ні слова!". Такими словами наші мудрі та завбачливі предки сказали нам: держімося землі, бо земля держить нас. Питання нині особливо актуальне.

І ще одна цитата з ВК про те, що в усі часи захист рідної землі, військовий обов’язок громадянина був святим. Особливо для чоловіків. У древній нашій "ВКнизі" (д. 14 (32)) читаємо: "Ще старі отці наказували приймати клятву на вірність і тримати її аж до самої смерти: "Самі маємо вмирати, а Руси визволяти!". "Якщо хтось не хотів іти до бою, а тікав до дому свого, ловили його і давали грекам, щоб там як віл працював. Кара буде його тяжка і рід викине його і в жалю не оплаче, ім’я його забуте".
 
Ще одна вельми важлива деталь: ніхто у світі не звернув уваги на те, що колискою демократії є наша, українська, земля. Ніхто, крім авторів Велесової Книги. В "отців наших" на всій території Північного Причорномор’я, де розташована сучасна Україна, демократична форма правління проіснувала півтори тисячі років. І про це сказано у ВК не раз:
 

• "Віче мали; що віче вирішить, то так і є. А що не рішено, не повинно бути. Вибирали князів од полюддя до полюддя і так жили" (2а);
• "А по тій добі були сімдесят князів наших, як Мезислав, Боруслав, Комонебранич і Горислав" (25);
• "І віче правило, і боги оберігали од багатьох ворогів, які звалися язиги" (5а); "після князювання ставали на вічі простими мужами" (37б);
• "Всяк міг слово сказати – і те було благом" (3б); "наші не вибирали іних для себе, аби ними правили" (28).

Це, справді, характеристика демократичного ладу, а ПраУкраїна – це колиска демократії.

ВКнига свідчить, що 1500 років наші предки жили вільними, обираючи та знімаючи своїх вождів. І ці півтори тисячі років життя на волі, в демократичних умовах, не минули безслідно. Світ визнав, що Україна має найбагатший фольклор, основу якого заклали тисячу років життя в демократичних умовах, коли найбільшими цінностями були воля, честь і справедливість. Ми мали мудрих провідників. Як, напр., князь Орь, якого будь-яка нарід зарахував би до батьків нації. Адже привести свій люд через багато земель і народів цілим і неушкодженим на рідні землі, без втрат, зберігши навіть продуктивну худобу, об’єднати родичів, напр., міста Біла Вежа і м.Росія, і, повернувшись на береги Дніпра, стати визнаним князем після Богумира, стати засновником міста Голинь – це дуже важливі чесноти і далеко не повні. Тому й звучало як найкраща похвала словосполучення "муж із роду Орієвого".

І ще процитую дещо з праці Олекси Шпотя: "родичі десять сот літ худобу випасали на угіддях, а римляни і греки нашу житву брали і міняли на добро благодатне" (20); "І мету зараз маємо іншу: аби степ скіфський був за нами, і всі бродяги в ньому щезли" (8); "багато племен ішли до степів наших" (20); "і йдемо трудитися, як ... боги веліли кожному чоловікові, що повинен трудитися на хліб свій. Дажбожі внуки ми, улюбленці божеські, і боги мало не десниці тримають на ралах ваших" (3а); "І там Кий заснував град Київ" (33). Отже, було це 625 року н. е., не дивлячись на всі намагання московинських істориків замовчати історію Києва і наблизити дату його заснування поближче до дати заснування Москви. Тож Києву – 2 тисячі 475 років!

ВК – лише фрагмент із історії демократії. Автор досліджує ВКнигу і сприймає її як повноцінне історичне джерело. А мовить вона, що руська земля існує понад 20 тисяч років; що ми – це не лише руси, поляни, древляни, кривичі, укри, дуліби, волиняни і т. д., а й орії, слов’яни, коморі, сківи, анти; що не грецька, а українська земля є колискою демократії, а греки пізніше лише утворили це слово; що Київ став столицею 625 р. до наших днів, себто майже на тисячу років раніше дати його офіційного заснування. ВК містить і багато інших цікавих фактів та переконливих пояснень.

Однак величезна ложка дьогтю є і в питанні дослідженняя ВКниги. Це те, що Академія Наук України досі не визнала ВК повноцінним історичним джерелом. А найголовніше – що поки наші історики вагаються в достовірності ВК, то московинські історики вже встигли назвати ВКнигу пам’яткою суто російської історії.

"Читаючи ВК, нам не соромно за свій нарід. Нам є чим пишатись. Нам потрібно з повагою ставитись і до надбань дохристиянської культури", – вважає Олексій Шпоть. Бо це культура українська. Єдина наша провина – що ми втрачали свою незалежність. Це дало можливість нашим ворогам розграбувати наші пам’ятки, замовчувати і спотворювати нашу історію.

І не дарма про ВКнигу так довго замовчували в Україні. Тому й приховували, що вона дає змогу багато чого зрозуміти з нашої історії: що Русь боролася; що Київ заснований на тисячу років раніше, ніж це твердить офіційна наука; що це наші предки зупинили "залізні леґіони" римлян на Дунаї; що державна ідеологія наших предків була людяною, бо закликала: "се бо рабів відпустимо, обнімемось. І скажемо, се зробивши: нас знаєте, як розумом усвідомили, так і подбали" (11а); і що півтори тисячі років наші предки жили вільними, обираючи та знімаючи керівників своїх.

ВК свідчить, що колискою демократії була праукраїнська земля. Книга насичена такою кількістю імен, подій, топонімів, фактів, що її просто неможливо читати без почуття гідности і гордощів за те, що наші предки малу її, власну гідність і ті чесноти, котрими захоплювався світ. Успіхи в демократичному будівництві повинні не лише не втратитись, а ще й примножуватись. А елементи рабської психології мусимо викорінити, аби бути гідними наших славних предків, які понад усе цінували волю, свободу і незалежність. І на підтвердження сказаному – ще одне вкраплення з ВКинги:

"І така була наша боротьба за житву і звитязтва многі і многі віки назад, і зараз віримо в те, що так було" (24в).

Почитаймо Велесову Книгу – і збагатимося національною духовністю, гордістю і гідністю. Почуваймось українцями і вивчаймо українську мову разом. А вона – криниця невичерпна!