Україна їде на Канський кінофестиваль

За кілька днів розпочнеться один з найвідоміших кінофестивалів – Канський. Щорічно його відвідують більше 35 тис кінематографістів з усього світу. І всі учасники мріють отримати найпрестижнішу нагороду фестивалю – золоту пальмову гілку (другу за престижністю нагороду у світі). Не оминає увагою цю подію й Україна.
 
А з чого все почалося? З Італії. 1932 року Беніто Муссоліні започаткував найстаріший на сьогодні Венеційський кінофестиваль. Однак, коли до влади у Німеччині прийшли тоталітаристи, конкурс перестав бути об’єктивним – німці та італійці почали втручатися у вибір призерів з політичних причин. Щоби створити справді незалежне свято кінематографу, французький міністр освіти Жан Зей започаткував новий фестиваль, який вирішили провести у Каннах. З того часу дійство відбувається щорічно у травні.
 
У конкурсі беруть участь фільми, створені впродовж 12 місців до початку фестивалю. До показу у Каннах ці стрічки не повинні демонструватися за межами країни чи брати участь у інших конкурсах та фестивалях. Спочатку картини відбирались країною-учасником. Але з 1972 року цим займається керівництво фестивалю.

Імовірно, спочатку конкурс повинен був стати розвагою для туристів, звичайним світським заходом. Втім з плином часу він перетворився на один з найреспектабельніших та авторитетних кінофестивалів.
 
Сьогодні в рамках Канського фестивалю проходять три покази: основний конкурс, Двотижневик режисерів та Особливий погляд. Окрім цього, проводиться безліч програм та проектів, які допомагають молоді розвиватися у кіномистецтві, знайомлять глядачів із кіношедеврами різних країн, дозволяють студентам знімати власні стрічки, знаходити фінансування та демонструвати свої дебютні роботи.

Цікаво, що організатори конкурсу прискіпливо дбають про об’єктивність журі. Коли проводиться фінальна зустріч, їх відвозять у секретне місце і забирають мобільні телефони. Кожен з членів журі дає підписку про нерозголошення будь-якої інформації стосовно голосування.

Українці теж намагаються стати частиною світового кінематографу. Сьомий рік поспіль в рамках фестивалю діє український павільйон. Тричі українські стрічки включали до основного конкурсу: короткометражка "Крос" Марини Вроди (отримала золоту пальмову гілку у 2011 році), документальна короткометражка "Подорожні" Ігора Стрембіцького (Золота пальмова гілка 2005 рік) та повнометражна картина "Щастя моє" Сергія Лозниці (щоправда, перемогти йому не вдалося, але це вже неабияке досягнення).
 
Минулого року Україна повезла у Канни переважно фільми для дитячої адуиторії, серед яких були "Іван Сила" Віктора Андрієнка, "Микита Кожум'яка та вогняна квітка" Ростислава Гарбара і Михайла Кострова та "Чарівні історії: еліксир доброти" Лілії Солдатенко. Марина Врода, котра отримала нагороду за короткометражну стрічку, представила свій проект на початковій стадії роботи під назвою "Степне". У документальному жанрі Дмитро Сухолиткий-Собчук показав стрічку "Красна Маланка" та кіноальманах "Поза євро". А ще українці привезли 12 короткометражок.
 
Основну тему цьогорічних робіт підказали обставини. Україна покаже Каннам українську революцію. Саме така тематика документального фільму "Майдан" Сергія Лозниці, знятого у лютому-березні 2014. Зйомки проводились безпосередньо на майдані Незалежності у Києїві і були досить спонтанними. Режисер подався до столиці, аби зняти фільм про Бабин Яр, а потрапив на протести. Цікаво, що стрічку "Майдан" він створив без будь-якого фінансування, за допомогою однієї камери та звукорежисера. Стрічку покажуть в офіційній програмі у рамках "Спеціального показу". У цій же програмі продемонструють ще один фільм Лозниці – "Мости Сараєво".
 
Сергій Лозниця – український режисер білоруського походження, вже брав участь у Каннському конкурсі двічі. Стрічка "Щастя моє", на жаль, не отримала нагороди. Однак фільм "У тумані" взяв нагороду міжнародної федерації кінокритиків.

Ще одне відоме українське ім’я звучатиме на фестивалі. Мирослав Слабошпицький вже прославився участю у берлінському кінофорумі та Міжнародному кінофестивалі Локарно зі стрічкою "Ядерні відходи". Цього разу молодий режисер представить глядачам експериментальний проект "Плем’я". Це "німе кіно 21 століття" розповідає про інтернат для глухонімих та стосунки між його жителями. Стрічку покажуть без звуку та субтитрів у рамках конкурсу "Тиждень критики".
 
Своєрідною передісторією став короткометражний фільм Слабошпицького "Глухота". Практично усі актори, залучені до зйомок, були не професійними і справді глухонімими, а зйомки проводились у справжньому інтернаті для глухонімих. Це зроблено для більшої реалістичності картини.

Свої роботи представить і Вавилон’13 – об’єднання режисерів, кінематографістів та операторів, які відображали у своїх короткометражках реалії українського протесту на Майдані. А творче об’єднання студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення покажуть підбірку "Чорна книга Майдану. Студентський альманах", присвячений подіям зими 2013-14 років. У Канни також повезуть підбірку документальної хроніки "Громадського телебачення", яке, до слова, виступає одним зі партнерів українського павільйону і буде висвітлювати події Канського кінофестивалю.
 
Також у програмі канської класики Cannes Classics покажуть відреставрований фільм Сергія Параджанова "Колір граната".

Три українські стрічки візьмуть участь у конкурсі  короткометражок: "Прості речі" Олександра Ратія, "Інь, і що з цим робити" Мирослави Хорошун, "Абонент" Оксани та Марини Артеменко. Окрім того будуть представлені дві картини, сфільмовані у спіробітництві з іншими країнами: "Кохання змінює" Джейн Капрісс (США, Україна) та "Балажер. Коригування дійсності" Лесі Кордонець (Швейцарія, Україна).
 
Українські делегати розповідають, що організатори фестивалю зробили Україні неабияку послугу – вдвічі зменшили вартість оренди павільйону, обладнання було придбане за кошти благодійного фонду. До того ж, Україна вирішила не проводити офіційну гучну ресторанну презентацію свого павільйону і організувати всього лиш символічний фуршет перед початком фестивалю, а більше сил присвятити саме показу кінодоробку. Такий крок цілком зрозумілий. І, незважаючи на брак фінансування, українці пророкують збільшення інтересу до українського кінематографу у зв’язку з останніми подіями.
 
Вони також стверджують, що це найвагоміша, найістотніша участь українських кінематографістів у Канському кінофестивалі. Вітчизняна кіноіндустрія представить 5 фільмів в основній програмі, 14 мультфільмів, 2 дитячих фільми та спецпрограму на тему Майдану. Що ж, побажаємо ім успіху!


Матеріал підготовано для Редколегії UA Modna
Автор - Женя Гунчевська