Такі дослідження проводяться кожних два роки у всіх великих містах США. З 9.00 вечора до 2.00 вночі ведеться підрахунок кількості людей, які перебувають у нічліжках чи так званому транзитному тимчасовому житлі, а також тих, хто не користується соціальними заклади і ночує у непристосованих для нічлігу місцях. Спеціально підготовлені працівники «прочісують» аеропорт, парки, вагони метро, автобуси, мости. Коли вони зустрічають бездомних людей, то просять їх відповісти на кілька запитань щодо терміну їхньої бездомності, причини та деякі демографічні дані, а також надають інформацію про місця, куди людина може звернутися за допомогою.
Зібрати такі дані необхідно для того, щоб вивчити потребу міста у нічліжках та соціальному житлі, а також представити статистичну картину бездомності для отримання фінасування з федерального бюджету. Дані, зібрані тиждень тому, ще не опрацьовані, тому надалі ми користуватимемося минулорічною статистикою. Отже, впродовж кількох останніх років Чикаґо знаходилося на третьому місці у США за кількістю бездомних людей. Загалом у місті діють близько сотні закладів соціальної допомоги бездомним людям, які можуть забезпечити нічлігом чи тимчасовим житлом більше 5 000 осіб (у 2013 році у притулках перебували 5 060 осіб, а кількість доступних ліжко-місць становила 5 641 одиниць). У той же час у січні 2013 року вулиці перебувало більше тисячі осіб.
Адріана Камарда, голова Відділу з питань бездомності Департаменту Сім’ї та Соціальної підтримки муніципалітету Чикаґо пояснює, що у місті достатньо місць у нічліжках. Якщо людина потрапила на вулицю і звертається за допомогою, то її обов’язково кудись поселять. У місті навіть діє спеціальний номер 311. Якщо людина зателефонує за цим номером та попросить нічлігу, її скерують до найближчгого поліцейського відділку чи приймальні швидкої допомоги, а звідти підберуть працівники соціальних служб.
Чого справді не вистарчає у місті, то це більш-менш постійного соціального житла – місця, де людина зможе облаштувати собі дім, матиме змогу його утримувати і не повертатиметься знову на вулицю. За словами Адріани, держава в першу чергу надає житло бездомним сім’ям, бездомним ветеранам, і так званим хронічним бездомним – людям, які часто повертаються на вулицю, якщо не отримують соціальної підтримки. Для решти бездомних людей не вистарчає житла, тому їм можуть запропонувати лише місце в нічліжці. Але як ми бачили вище, у нічліжках є достатньо вільних місць, і при цьому більше тисячі людей роблять вибір на користь вулиці. Самі бездомні люди говорять, що не хочуть іти в нічліжку, бо там їх позбавляють свободи: вимагають приходити тільки у конкретно визначений час, приймати душ і здавати свої речі, і найбільш ймовірно спати кожного разу на іншому ліжку поруч з людьми, які, наприклад, розмовляють самі з собою, проявляють агресію або є занадто надокучливими. В таких умовах, звичайно, важко почуватися «як вдома». Тому навіть при великих морозах, люди шукають собі нічліг деінде.
Вночі 22 січня, разом ще з тьома сотнями волонтерів, я брала участь у підрахунку бездомних людей в місті Чикаґо. Усі вулиці міста були розподілені між волонтерами, і мені, разом із ще двома волонтерками випала центральна частина міста. Ми їздили автомобілем по вулицях і зупинялися тоді, коли бачили людей, які на нашу думку були бездомні. Надворі була пізня ніч та -25 ° за Цельсієм. Людей на вулицях було небагато і всі кудись поспішали. В таких умовах бездомних людей визначити було неважко – вони або сиділи на тротуарах, або повільно кудись ішли. На наше прохання відповісти на кілька запитань, відповідали дуже люб’язно і навіть охоче. Ми запитували якісь загальні статистичні речі, насправді не вникаючи у суть проблеми, бо завдання було радше статистичне, а не аналітичне, та й умови для якоїсь глибокої бесіди, були очевидно невідповідні. Цим у інші дні займаються соціальні працівники. Вони шукають бездомних людей на вулицях, всіляко їх мотивують користуватися послугами притулків. Це забирає багато часу і зусиль, неодноразових зустрічей та побудови довірливих стосунків.
В цю ніч, на виділеній нам території, ми нарахували дев’ятнадцять осіб. Ми не запитували, чому в такий лютий мороз люди не йдуть до нічліжки. Тут, на відміну, від України, такий вибір є. Але і в Україні, і в США люди не люблять цього запитання. Хоча усім добре відомо, що люди хочуть дому, а не притулку.
Коментар Адріани Камарди, голова Відділу з питань бездомності Департаменту Сім’ї та Соціальної підтримки муніципалітету Чикаґо:
«Існує дуже велика різниця між домом і притулком. Люди не люблять притулків, бо це обмежує іхню свободу і не вирішує проблему бездомності. Тому ми працюємо над тим, щоб збільшити кількість доступного соціального житла у місті. До того, як я почала тут працювати, я й уявити не могла, що кожної ночі на вулицях Чікаґо ночує більше тисячі людей. І це взимку, влітку ця цифра набагато вища. Зараз мені дивно, що я цього не помічала, але і розумію, чому інші люди не помічають бездомних і їм здається, що проблеми не існує».
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
