Темрява мистецтву не завада

Українці завжди були і залишаються неперевершеною нацією. Повсякчас наші земляки знаходили вихід із найскрутніших ситуацій і ніколи не опускали руки. Як і наш сьогоднішній герой!

Дмитро Дідоренко – художник із Харкова. Картини він малював скільки себе пам'ятав, ще з дитсадку. Він завжди був дуже успішним у цій сфері: з-під його пера вийшли більше 700 робіт, більшість з яких зараз знаходяться в приватних колекціях українських та світових поціновувачів мистецтва. Кілька полотен є і в музеях. Мальовничі пейзажі Харкова, Криму, з ноткою чогось фантастичного, не залишали байдужими навіть найвибагливіших поціновувачів.
 
Однак Дмитро – не просто художник. Він, мабуть, один з найсильніших духом митців не тільки України, а й світу. Справа в тім, що він втратив можливість бачити в результаті нещасного випадку.  

Почалось все в 1991 році. Дмитро брав участь в експедиції "Вахта Пам'яті", яка мала на меті пошук мін часів Другої світової війни та їх знешкодження. Художнику не пощастило, він натрапив на німецьку міну, через що був важко поранений і втратив зір. В ній було 800г тротилу. Більшість колег Дмитра не могли повірити в те, що він взагалі залишився живий.

Ось, що сам художник згадує про ці події: "Я ж точно знав, що в цьому капонірі неврахованих мін немає. Ми все там перевірили за допомогою міношукача. А вона, мабуть, вибилася з глибини воронки, де знешкоджували решту мін, і причаїлася. Коли я зняв оточення, ми з хлопцями пішли дивитися, що і як. Бачу: лежить вона і, ніби собака, зуби скалить. Відчуваю: ось-ось вибухне, вже поповзли дрібні тріщинки. А далі - як сповільнена зйомка: я на неї стрибаю, але не долітаю півметра. Мене відкидає вибуховою хвилею, хлопців теж. Але вони встають, а я ні. Причому бачу себе наче з боку, ніби кричу хлопцям: не чіпайте, йому ж боляче! А потім повільно повертаюся в своє тіло. Дерево за мною зламалося навпіл, 78 осколків ввійшло в тіло, два з них навиліт. Потім лікарі та військові сапери казали, що після такого вижити неможливо."

Звичайно, після такого удару повернутись до мистецтва було досить складно. Ніхто не думав, що після нещасного випадку художник знову почне малювати. Більше того, що він досягне такого успіху.

Все почалось зі звичайного телефонного дзвінка. Друг запропонував Дмитру зробити чергову виставку його старих робіт. Потім почали говорити про творчі плани на майбутнє. Так на горизонті замайоріла нова ціль, яка наповнила життя Дмитра новим змістом. Через 4 місяці художник повернувся до мистецтва. Він все очікував, що зір повернеться. Та коли зрозумів, що чекати доведеться довго, вирішив не зволікати і вигадав для себе унікальну техніку і стиль.

Прагнення до самореалізації не згасло в його серці. Перша робота вийшла під назвою: "Найдовший шлях починається з першого кроку". Щоправда перші картини після нещасного випадку були намальовані не фарбою, а пером і тушшю. За словами Дмитра, аж на 15 картині він "побачив кольори і зрозумів, що я володію фарбою, а не вона мною".

Перша виставка після втрати зору відбулась в 1992 році в Харкові, на ній було продемонстровано 12 нових робіт Дмитра. На сьогоднішній день, таких заходів відбулось вже 16 і не лише в Україні.
Художник розповідає, що на створення однієї картини йде більше ста листів ватману і близько 8 кг фарби. В роботі він використовує лекала "власного виробництва", так би мовити. Всі необхідні інструменти на його столі розставлені у строгому порядку, продумані та розраховані наперед: безліч коробочок, в кожній з яких є близько 12 відтінків різних кольорів. Художник запам'ятав, де знаходиться кожен з 2000 тонів.

В полотнах Дмитра практично відсутня "математика", хоча і повного хаосу в них немає. Однак, він зізнається, що під час роботи на картинами часто відбуваються незрозумілі речі. Художник розповідає, що деколи йому здається, що малює не тільки він, а й ще хтось. Для кожної картини це може повторитись кілька разів. "Звичайно, від цього буває трохи моторошно, але водночас відчувається якась невидима підтримка" - каже Дмитро.
 
Що стосується сюжетів, "скоріше не я знаходжу їх, а вони мене. Можна навіть сказати, що вони стоять в черзі на мій стіл, де й народжуються. А я їх бачу готовими слайдами в уяві. Звичайно, сюжети всотують моє життя, події, мій характер, тому чужими або плагіатом я їх не можу назвати."

Поціновувачі мистецтва не перестають захоплюватись його роботами. Однак є і скептики, які запевняють, що Дмитро сам не може створювати такі картини. Та художник сприймає це як комплімент. Він з радістю пояснює всім охочим, як створює свої картини, але каже, що не всі готові уважно його вислухати. Секретом його успіху є те, що до початку роботи над картиною він знає все про неї: як вона виглядатиме, про що вона, як він її буде малювати…

"Коли я сідаю за стіл працювати, у мене немає страху, що я не так намалюю, як треба. Спрацьовує внутрішній зір. Я не тільки знаю, де знаходиться потрібна фарба, а й бачу весь простір картини. Наче телевізор увімкнув - спочатку на ньому брижі, смуги, а потім з'являється чітка картинка. Це і є внутрішній зір, далі мені жодного поводиря не потрібно."

Сьогодні його творчий доробок з нового періоду життя, так би мовити, нараховує більше 350 робіт. Ім'я Дмитра Дідоренка знаходиться в "Книзі рекордів планети".   

"Малювання – це така ж характеристика людини, як стать.  Я не обирав професію художника, я з нею народився. Тому після поранення я й подумати не міг, що зміню сферу діяльності", - розповідає Дмитро про себе. – "Бачити результати своєї роботи. Відчувати, що ти потрібен, що тебе розуміють. Знати про вірність своїх рішень. Я ж бачу те, що малюю, так само чітко і розбірливо, як і інші. З тією лише різницею, що я користуюсь не очима, а серцем."