Степан Ленкавський та Десять заповідей українського націоналіста

30 жовтня 1977 р. у Мюнхені після важкої хвороби упокоївся геніальний ідеолог ОУН , 73 – річний Степан Ленкавський. 

Його називали сумлінням організації, монахом ОУН. Він народився 6 липня 1904, с. Угорники, біля Івано-Франківська у часи, коли українець міг бути "або хлопом, або попом". Дитинство промайнуло в селах Фитьків і Загвіздя у родині греко-католицького священика. Далі були Станиславівська гімназія, філософський факультет Львівського університету. Уже тоді за потужний інтелект і глибину мислення однокурсники шанобливо звали його професором, і це почесне прізвисько супроводжувало Степана все життя. 
 
Закохана у Ленкавського секретарка канцелярії Бандери Осипа Демчук згадувала: "Він випромінював таку глибину інтелекту, що ставало страшно. Здавалося, що ти поряд із ним — маленька істота".

Учасник I Конгресу Проводу Українських Націоналістів у Відні та один із 28 співзасновників ОУН. З лютого 1929 увійшов до складу першого Проводу ОУН на ЗУЗ, був референтом ідеологічного відділу. У 25 років написав "Декалог" ("Десять заповідей українського націоналіста", 1929), і все життя сповідував його морально-етичні засади.

У листопаді 1930 р. заарештований польською поліцією у Кракові і у вересні 1932 р., під час процесу "конгресівців", "суду мовчальників", засуджений до 4 років ув'язнення. Відбув польські чотирирічні тюрми у львівських Бригідках, в Дрогобицькій в'язниці "На Гірці", у Ломжі під Варшавою. У 1940 р. у період розколу в ОУН від імені прихильників С.Бандери вів переговори з А.Мельником, проте вмовити полковника не вдалося. Зрештою, Ленкавський єдиний із членів-засновників ОУН став під прапор ОУН (р) Степана Бандери і надав легітимності ОУН – революційній, або бандерівській. Був референтом пропаганди ОУН (Б).

С. Ленкавський - жартівник, оптиміст, який ніколи не втрачав людської гідності, хоч доля давала підстави для цього. Мабуть, Ленкавський усвідомлено не створював сім'ю, аби не наражати її на небезпеку й не обмежувати себе в діях; ніколи не мав власного дому, жив, де прийдеться. Чи не тому Микола Климишин назвав Ленкавського "монахом ОУН".
 
29 липня 1941 р. — як один із ініціаторів проголошення Української держави у Львові був заарештований Гестапо і до 19 грудня 1944 р. ув'язнений у львівській тюрмі на Лонцького, краківській "Монтелюпіх" і у концтаборі Аушвіц (Освєнцім).

Написав чимало посібників із конспірації. У повоєнні роки став заступником Бандери з внутрішньопартійної роботи, курирував військовий сектор та спецслужби ОУН — розвідку, контррозвідку, референтуру крайових зв'язків (К–3), створив і очолював аналітичну референтуру підсовєтських справ (РПС). 

Після загибелі С. Бандери одностайно обраний Головою проводу ОУН(р), хоч ніколи не рвався до влади. В останні роки життя, вже важко хворий (помер у Мюнхені), він нарешті зайнявся тим, до чого прагнув усе життя, — китайською, індійською філософією, філософською спадщиною Сковороди, Канта, Шопенгауера, Шпенглера.

Він був автором Десяти заповідей українського націоналіста (Декалогу українського націоналіста):

Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:
 

• Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї.
• Не дозволиш нікому плямити слави, ні чести Твоєї Нації.
• Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
• Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
• Пімсти смерть Великих Лицарів.
• Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба.
• Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.
• Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
• Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять Тебе виявити тайни.
• Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства й простору Української Держави.
   

Скромна, не вибаглива людина з енциклопедичними знаннями мала свої пунктики:

- затятий футбольний уболівальник,
- курець із темно-коричневими плямами на пальцях,
- шанувальник баварського пива та червоного французького божоле. Навіть на смертному ложі геть знесилений ще посмакував ковтком такого дарунка.