Справжній подвиг "роменської Мадонни"

6 травня 1902 року у місті Грозному народилася мужня жінка, "роменська Мадонна" - Олександра Деревська. Вона не була акторкою чи письменницею, не зробила унікальне відкриття і не відзначилася бойовими заслугами у воєнний час. Однак ця жінка зробила дещо набагато важливіше – вона дала майбутнє майже 50 дітлахам-сиротам.

Олександра Деревська спромоглася врятувати 48 сиріт різних національностей: євреїв, росіян, українців, німців, узбеків – вчинок вартий неабиякої поваги.
 
Її доля була незвичайною. По закінченні навчання у гімназії Олександра подалася на курси медичних сестер. На той час це була досить потрібна професія. У Росії почалася громадянська війна і дівчина пішла на роботу у місцевий військовий шпиталь. Саме тут їй пощастило познайомитися зі своїм майбутнім чоловіком Омеляном.
 
Першою дитиною, яку всиновило подружжя, став брат Омеляна, якого батьки хотіли врятувати від голоду. Згодом до нього приєднались ще двоє сиріт, чиї батьки загинули на фронті, від хвороб чи голоду.
 
У роки Великої Вітчизняної війни вона працювала директором сизранського дитячого будинку. Звідти вона забрала додому ще 7 сиріток, які залишилися без батьківської опіки.

Коли сім’я Деревських потрапила до Ставрополя, туди привезли евакуйованих з Ленінграду сиріт – дев’ятьох взяла під опіку Олександра.
 
Одна з її дочок (на жаль, імені знайти не вдалося) згадувала: коли почалась Велика Вітчизняна війна, її батька забрали на фронт, а мати загинула від хвороби. Маленьку дівчинку віддали до дитячого будинку. Після евакуації з Ленінграду їх перевезли до Ставрополя. Деяких дітей забрали місцеві жителі, а цій малечі не пощастило – вона була дуже худа та знесилена, всі вважали, що вона довго не протягне. Двчинку відвезли до лікарні, де її і врятували – звідти її забрала Олександра, яка стала їй другою матір’ю. На той час у сім’ї Деревських було 17 дітей і жоден не відчував браку любові чи опіки. Кажуть, що подружжю Деревських вдалося гарно виховати своїх дітей, незважаючи на те, що їх було чимало.
 
1940 року Олександра покинула роботу і присвятила себе виключно вихованню дітей.

Постійного житла сім’я не мала, їздили по різних куточках Радянського Союзу. З часом потрапили до українського міста Ромни, де й осіли. Тут Деревські всиновили ще десятьох дітей. Подружжю видали просторий будинок із садом та городом і вантажний автомобіль. Люди допомагали чим могли: висилали харчі, взуття, білизну, солодощі, іграшки. Допомога надходила не тільки з СРСР, а й з-за кордону. Павло Тичина надсилав дітям книги, а якось подарував їм фортепіано.
 
Один з її синів згадує, що коли сім’я оселилася в Сумській області, частенько бували випадки, коли на їх порозі залишали немовлят з клаптиками паперу, на яких було написане лише ім’я.

Мало того, Олександра брала участь і в громадському житті. Її неодноразово обирали членом міської ради та членом шкільного батьківського комітету.

 
Кажуть, що жінки стійкіші у тому, що стосується виховання дітей. Сьогодні більшість сімей, котрі беруть участь у створенні дитячих будинків сімейного типу з часом залишаються без татової опіки. Однак матері не залишають своїх тепер уже рідних дітей на призволяще. Так сталося і з сімєю Деревських. Батько, котрий так довго тримався та допомагав своїй дружні, все ж покинув їхній дім. Але жінка не опустила рук.
 
Щоправда, померла вона передчасно у 1959 році. Далися взнаки важкі випробування воєнних часів та хвороба, яку жінка не встигала лікувати, займаючись повсякденними справами.

Напевно, ні в кого не виникне сумнівів, що вчинок Олександри вартий захоплення. Мало хто, навіть у наш, мирний час, хоче виховувати більше однієї дитини. А що вже казати про всиновлення.

Ім’я Олександри Деревської пам’ятають і сьогодні. В її честь назвали одну з малих планет, відкриту кримськими вченими. У місті Ромни її ім’ям названі школа-інтернат та вулиця. На території колишніх радянських країн споруджено чимало пам'ятникв Олександрі Деревській. Багато письменників та поетів присвятили їй свої твори.
 
1972 року було знято документальний фільм про Деревську під назвою "Роменська Мадонна", який на міжнародному фестивалі у Лейпцигу здобув перше місце і отримав премію "Золотий голуб". Творці стрічки, збираючи інформацію про маму-героїню, виявили, що в її сім’ї були 62 дитини (за деякими джерелами 65 дітей). Виявляється, 48 – це тільки ті сироти, які були всиновлені, носили фамілію Деревських та по-батькові були Омеляновичі. Всі решта перебували в сім’ї короткий час.

Ще один фільм про Олександру, цього разу художній, зняв 1976 року добре відомий сьогодні кінорежисер Іллєнко. Стрічка називалась "Свято печеної картоплі".
 
Керівництво СРСР присвоїло жінці титул "мати-героїня", хоч і посмертно.

На її могилі споруджено памятник, на якому викарбувано: "Ти — наша совість, наша молитва — мамо. Земний тобі уклін. Твої діти" та імена 48 її синів та дочок.
 
І хоч власних дітей Олександра не мала, кожна із сиріток була для неї рідною. Усі її діти знайшли своє місце в цьому світі, і все завдяки любові однієї жінки. 

Матеріал підготовано для Редколегії UA Modna
Автор - Женя Гунчевська


Якщо вам сподобалась ця публікація, не пропустіть також:
Кажуть, що видатні люди не народжуються – їх виховують матері
Відомі жінки – невідомі матері