Враження 1. Старт
Ноут раптом заспівав мелодійним баском.
- Киця, скайп! Напевно, це Юля.
Так, це була вона - дівчина, яка за невелику суму взяла на себе обов'язки щодо нашого працевлаштування за кордоном. Конкретно - у Польщі. У країні, яка була одвічним ворогом наших пращурів козаків, а в наш буремний час Післямайдання є нашим другом. І як справжній друг, пропонує роботу нашим невередливим людям. За смішні для поляків і нереальні в цей час в Україні 500$. Це по курсу 1×23, тобто 11 500 грн.
Так, ми вирішили також влитися в цей струмінь гастарбайтерів і поїхати на заробітки в сусідню державу. Ми - це я і Киця, моя кохана дружина, друг і соратник, яка завжди мене підтримує і частенько генерує непогані ідеї на кшталт цієї робочої екскурсії до Речі Посполитої.
Ноутбук голосом Юлі (відео не вмикаю принципово, так можна одночасно і балакати і в труселях по хаті бігати) позитивно повідомив, що у неділю ввечері ми повинні бути в Польщі.
Ура! - особливо якщо розуміти, що зараз четвер 19.00. Ми увімкнули режим "турбо" і почали все готувати - повідомили батьків, я проставився друзям (ці люди - тема окремої книги, яку я напишу, якщо не пропаду на панщині), купили квитки до Львова, нашого міста-улюбленця, спакували валізи, взяли пакет з куркою, відбивними, вареними яйцями і ковбасою, як годиться для їжі в потязі. У місті Лева нам тусувати до вечора, тож треба буде щось їсти.
Тішило, що незадовго до цього ми встигли прикупити суперпрекрасну валізу, яка була, за іронією долі, виробництва Польщі.
Ріта, моя німецька вівчарка, яка зовсім скоро приведе цуценят від красеня Райта, теж нашого німецького вівчара, другий день бігала коло мене, як прив'язана і все намагалась мене лизнути в обличчя.
Чує собаче серце довгу розлуку, але ця парочка в надійних руках моєї мами, тестя і тещі, які урочисто поклялися берегти наших собак і майбутніх собачат наших собак.
З моменту дзвінка пройшло близько доби і ми, попрощавшись із розчуленим собачим подружжям і батьками, приїхали на залізничний вокзал, дякуючи моєму другу Валентиновичу (дай Бог йому здоров'я і надлюдських прибутків), його мікроавтобусу, який швидко і комфортно нас домчав, і французам, які, власне, і зробили цього надійного буса.
Свиснувши як гопник, з-за повороту вирвався потяг і зашипівши зупинився машиністом біля нас. В ту ж мить діловий жіночий голос на всю Шеву (район міста, де розташований залізничний вокзал ім. Т. Г. Шевченка) сповістив про прибуття нашого перевізника і про те, що нумерація ведеться з голови поїзда. Звісно, наш 16 вагон виявився останнім, згідно із законом всесвітнього "западла" і нашого козлячого фарту. Це, звичайно, не могло зламати наш бойовий дух у передчутті зустрічі з Європою і ми весело з торбами на горбах пролетіли усі 15 вагонів і влетіли у свій рідний останній вагон.
Занісши торби і Кицьку, я залишив її розташовуватись, а сам вибіг з вагону обійняти друзяку Валіка і скурити цигарку. Пачка виявилась порожньою. Валік не палить. Нова пачка є, але вона у вагоні, а потяг ось-ось рушить. ААААА__ААА!!!
Далі буде: Враження 2: У місті Лева
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
