Скромного українського співака визнали за одного з найкращих тенорів світу

Анатолія Солов'яненка називали українським соловейком і одним з найкращих тенорів у світі. Він виступав на сценах "Метрополітен-опера", "Ла Скала", Большого театру. Йому пропонували залишитися в Італії і Росії, але серце Анатолія Борисовича назавжди було віддане Україні. 30 років він прослужив у Національному театрі опери і балету.
 

"Анатолію пропонували прекрасні умови, будь-яку квартиру. Три рази Лужков (Юрій Лужков впродовж 18 років (з 1992 по 2010 роки) займав пост мера Москви, звільнений "у зв'язку з втратою довіри Президента Росії") запрошував нас переїхати в Москву. Але я бачила, як Анатолій весь час шукав привід, аби відмовитися. Напевно, він любив свою батьківщину більше, ніж вона любила його. Ми могли виїхати і в Італію, прекрасно заробляти, там виходили диски Солов'яненка. Але чоловік говорив, що його серце назавжди віддане Україні. Розумієте, корінням він був тут. Особливо любив свій Козин" - розповідала його вдова Світлана в інтерв'ю.
 

Анатолій Солов'яненко народився 25 вересня 1932 року в Донецьку, в шахтарській сім'ї. У 1954 році закінчив Донецький політехнічний інститут, в 1978 році, вже будучи народним артистом СРСР, - Київську консерваторію.

"Ми познайомилися з Толею на роботі, в Політехнічному інституті. Я була лаборанткою на кафедрі, а він викладачем. Ми жили в одній стороні, куди ходив один-єдиний трамвай. Їхати треба було хвилин 30, і ми часто опинялися там разом. Я добре пам'ятаю день, коли він вперше відкрито звернув на мене увагу. Це було 8 березня 1962 року. До речі, в той час це був робочий день.Толя приніс мені шикарний букет квітів і запропонував провести додому. Для мене це було повною несподіванкою". Анатолій Солов'яненко одружився в 1963 році.

Інтерес до оперної класики прийшов до нього пізніше, коли він познайомився з відомим українським оперним співаком Олександром Коробейченко, що розпізнав у молодому виконавці талант оперного артиста. З 1950 року Анатолій Борисович брав у нього уроки співу, пише peoples.

У 1962 році співак був прийнятий стажером у Державний академічний театр опери та балету імені Т.Г. Шевченко. Незабаром перемога в конкурсі молодих вокалістів дала йому право стажуватися в міланському театрі "Ла Скала". З 1963 року під керівництвом відомого маестро Барра пізнавав школу італійського бельканто. Протягом трьох років (1963-1965) маестро розвивав смак, удосконалював культуру виконання, розкривав яскравість і своєрідність голосу, який усе більше і більше кристалізувався як ліричний тенор.

Впродовж сезону 1977/1978 років він брав участь у 12 спектаклях "Метрополітен-опера", США. За 30 років роботи в Національному театрі опери і балету виконав 17 оперних партій, записав 18 грамплатівок (арії, романси, пісні).

"Тато ніколи не співав на застіллях - це було виключено. Він ставився до співу як до професії і не дозволяв під келих або під чарку ляснути себе по плечу і сказати: "Толік, заспівай!". Вдома, коли розспівувався, і то закривався в кімнаті. А щоб на якомусь весіллі або на природі, за шашликом. Не було такого, не пам'ятаю". Анатолій Солов'яненко-молодший
 

Географія гастролей Анатолія Солов'яненка була обширна: США, Болгарія, Італія, Румунія, Німеччина, Японія, Австралія, Канада. А найкращими партіями, що увійшли до "золотого фонду", стали: Володимир Ігорович ("Князь Ігор" Бородіна), Ленський ("Євгеній Онєгін" Чайковського), Альфред ("Травіата Верді"), Андрій ("Запорожець за Дунаєм" Гулака-Артемовського), Фауст (в однойменній опері Гуно), Надір ("Шукачі перлів" Бізе), Рудольф ("Богема" Пуччіні).

"Тут варто нагадати про деякі риси особистості Анатолія Борисовича. Математика і музика мирно існували в ньому протягом тридцяти років! Викладач нарисної геометрії і ... співак! Так чи багато ми знаємо прикладів служителів настільки різних муз? Точна, математично вивірена манера мислення і безмежна творчість, натхнення! Доля склалася так, що Анатолію довелося пройти довгий шлях до сцени, а його успіхи на науковій ниві (працював викладачем на кафедрі інженерної графіки в Донецькому політехнічному інституті) залишилися невідомими широкому колу слухачів. Для мільйонів шанувальників таланту він був знаменитим лірико-драматичний тенором, якому зовсім не обов'язково було знати вищу математику і володіти аналітичним мисленням", - розповів виданню "День" піаніст Олександр Москалець.

  В Анатолія Борисовича залишилося два сина - Андрій та Анатолій. Старший живе і займається бізнесом у Канаді. Анатолій з 2001 року - головний режисер Національної опери України Національного академічного театру опери та балету України імені Т. Г. Шевченка в Києві.

"Одного разу він мені навіть сказав: "Нам треба було не тим займатися. Я так шкодую, що у нас тільки два сина. Він дуже хотів доньку. Але так вийшло, що у нас тільки два сина. Прекрасних сина. Андрій і Анатолій. коли народився Толя-молодший, Андрію було 13 років", - говорила Світлана Солов'яненко.

Дружив із Джиною Лоллобріджидою (італійська акторка, визнана світова красуня).
 

"У нас залишилися речі, які не матимуть цінності на базарі, але які для нашої сім'ї безцінні: його фотографії, клавіри, листування з Джиною Лоллобріджидою".

"Вони познайомилися ще в 60-і роки, коли тато навчався в Італії, і відтоді один одному писали. Після розпаду Радянського Союзу Джина приїжджала до Києва, гостювала у нас вдома, але про це я мало що можу вам розповісти: мені було років 10-11, в дорослі розмови я не ліз, та мене і не допустили б. Пам'ятаю лише, що це дуже гарна пані з сяючими, променистими очима", - згадував Анатолій Анатолійович.

Солов'яненко-молодший також розповів про ставлення батька до компартії.

Ніколи! (Мається на увазі, що Анатолій Борисович Солов'яненко не перебував в компартії - ред.). І не відвідував політзанять. Коли запитали, чому, відповів: "Я займаюся вдома".

"Так найцікавіше, що він і справді займався! Й історію партії знав досконально. Але і багато іншого знав: під час стажування в Італії завдяки тому, що вивчив італійську мову, якою з ним займався Коробейченко, прочитав багато літератури, забороненої в Союзі.

Анатолій Борисович із простої сім'ї з передмістя Донецька мав можливість досягти того, чого досяг. І незважаючи на те, що не був у партії, став народним артистом СРСР і лауреатом Ленінської премії. А у 80-му році тільки двом безпартійним її присудили - Анатолію Солов'яненку і Аркадію Райкіну, це безпрецедентний випадок".

Премію передав до Фонду миру.

"Всю до копійки передав до Фонду миру. 10 тисяч рублів - величезні гроші, але тато пережив війну, коли їх сім'ю вивозили в евакуацію. Була дуже холодна, студена зима, застудився і захворів його брат, а потім дорогою помер. І батько вирішив так: "Хочу, щоб мої діти жили в мирі, бо нічого страшнішого війни не бачив".
 

Анатолія Борисовича не стало 29 липня 1999 року. Співак помер від інфаркту на своїй дачі в селі Козин, що в 30 км від Києва. Йому було 66 років.

"Того ранку, коли це сталося, він прокинувся в чудовому, як рідко бувало останнім часом, настрої. І каже: "Я збираюся поїхати на дачу, наведу там порядок, приберу і буду чекати на ваш приїзд". Наступного дня до нас на дачу мав приїхати посол Італії в Україні. Ми збиралися провести там вихідні, смажити шашлики. я сказала: "Толя, давай я відвезу тебе". Протягом останніх трьох років Анатолій не сідав за кермо. Він відповів: "Я не хочу. Краще поїду автобусом". У Толі ніколи не було зіркової хвороби. Я все-таки довезла його до автобуса. Він поцілував мене і сказав: "Чекаю на тебе завтра, не затримуйся", - згадувала останню зустріч із чоловіком - видатним українським оперним співаком Анатолієм Солов'яненком його вдова Світлана.​

"Це сталося 29 липня. Вдома була моя мама. Анатолій сходив на річку Козинка, покатався на водних лижах. Повернувся додому, ліг на ліжко і ... помер. Не витримало серце", - розповіла вона в інтерв'ю fakty.ua

Прощання проходило в Національній філармонії України. В останню путь великого тенора прийшли проводжати тисячі людей. Труну виносили під громові оплески. Його поховали в Козині, недалеко від заміського будинку співака.

"Зараз я розумію, що мій перший порив поховати Анатолія Борисовича в Козині був правильним. Йому були чужі метушня, помпезність. Нам одразу запропонували місце на Байковому кладовищі, але я завжди знала, що спокій він знаходив лише у себе на дачі в Козині. Тепер Анатолій Борисович лежить під високою сосною, в чудовому, спокійному місці. Кожна квітка, покладена на його могилу, помирає своєю смертю, ніхто їх не забирає. Люди, проходячи повз могилу, зупиняються".

Джерело: Gazeta.ua