Ресурси мови: соціолекти

Дивним феноменом постає людська мова при ближчому розгляді! Константа буття нації, засіб поєднання мертвих, живих і ще ненароджених її поколінь, вона є водночас плинною та мінливою, немов вода у ставку… Ми вже приділили певну увагу історичній змінюваності мови, однак її синхронні видозміни в окремих верствах суспільства нераз також різняться навзаєм. Різновидом останніх є соціолекти – форми побутування мови в соціальних прошарках та професійних групах етнічної спільноти.

Як виникають соціолекти? Основна причина їхнього виникнення є доволі очевидною. Нація складається з різних станів та фахових прошарків: рибалки й пастухи, землероби й шахтарі, горяни й мешканці рівнин, містяни й селяни, еліта й простолюд тощо. Кожна з таких груп практикує специфічний стиль та спосіб життя, стикається з малознайомими іншим групам явищами та предметами, що їх мусить позначати словесно – так постає корпус специфічної лексики, яка здебільшого залишається осторонь загальнонаціонального лексикону, або ж потрапляє туди лише зі значним "запізненням".

Однак відмінності соціолектів від "стандартної" мови зумовлені не самою лише специфікою способів життя відповідних верств населення. Особливості формування соціолектів розглянемо… хоча б на прикладі кримінального жаргону. Відомо, що в багатьох націях представники злочинного світу користуються власною говіркою, малозрозумілою для осіб, які не належать до цієї верстви. Причому становлення цієї говірки може відбутися нераз буквально за кілька років - термін, абсолютно недостатній для скільки-небудь помітного змінення "стандартної" мови...

Які ж чинники сприяють такій стрімкій лінгвістичній еволюції в злочинному середовищі? Потреба створення "професійної термінології" є важливим, проте лише одним із цих чинників. Кримінальний світ загалом є доволі відособленим, тож і розвиток мови тут набуває власної специфіки, слабо пов'язаної з загальнонаціональними тенденціями. Тим більше, представники цього світу нераз навмисно прагнуть, аби сторонні слухачі якнайгірше розуміли їхні розмови… До "вдосконалення" кримінального жаргону спонукає ще й та обставина, що віртуозне володіння ним, підкреслюючи приналежність суб'єкта до злочинного світу або до його "еліти", підвищує статус мовця в цьому середовищі, а в критичних ситуаціях може навіть врятувати йому життя.

Нерідко буває, що на певних етапах еволюції криміналітету важливу роль у цьому процесі відіграють представники етнічних меншин, чия лексика впливає відтак на кримінальну лексику основного етносу. Так, російський кримінальний жаргон має всуціль неросійське походження. Ключові його терміни запозичені з ідишу, а особливо з івриту (ймовірно, почасти теж через ідиш). Причому це стосується як слів, вочевидь, неслов'янських ("фраер", "ксива", "хана"), так і тих, що звучать у російській мові наче цілком природно ("мусор", "малина", "феня").

Цю історію варто розглянути докладніше саме як приклад непередбачуваності процесів мовного розвитку. Протягом століть "традиційне" єврейство – запроторене в гета, "позначене" особливими аксесуарами (пейси, ярмулка та ін.), охоплене тотальною системою релігійної освіти та рабинського контролю – було верствою населення, найменш схильною до злочинного способу життя. Показово, що, власне, в єврейських мовах жодне зі слів, запозичених злочинним світом, не мало кримінального відтінку: "ксива" - від בח׳בה - "запис, шлюбна угода"; "малина" - від מלון - "готель"; "халява" - від חלב - "молоко"; "ботать по фене" - від ב׳טו׳ באופ - - "висловлюватися особливим способом" і т. ін. Однак у ХІХ ст. євреї почали масово залишати містечка та вирушати у великі міста. Шукаючи способу самореалізації, багато хто потрапляв у тенета злочинного світу – тим більше, що за законами імперії злочином вважалося вже саме перебування єврея поза смугою осілості.

У кримінальному середовищі точиться неперервний і жорстокий природний добір, у ході якого, за Дарвіном, найменша перевага збільшує шанси істоти на виживання. Перевагами єврейських "новобранців" російського криміналітету були чіпкий розум, вигострений доскіпливим студіюванням Тори й Талмуду, етнічна солідарність і… мова, якої злочинці неєврейського походження не розуміли. Щоб скористатися останньою перевагою, треба було швидко знайти в цій мові терміни для позначення реалій злочинного світу – й такі терміни було знайдено шляхом переосмислення та переозначення початково "нейтральних" слів. 

Паралельно відбувався іншій процес – забиті й затуркані вихідці з містечок стрімко вибивалися в кримінальну "еліту", наслідування якої, зокрема в мовленні, ставало "престижним" серед злочинців. Оскільки більшість з них усе ж говорили російською, а чужомовні слова сприймали лише на слух, останні зазнали часткового фонетично-граматичного уподібнення до питомої російської лексики.

Звернімо увагу на деякі обставини, важливі для розуміння засад буття мови в суспільстві. Як ми бачили, творення російського кримінального жаргону відбулося в два етапи. На першому з них мала місце експансія єврейської мови в абсолютно нове для неї середовище. Зауважмо, що мова ця не лише успішно існувала, не маючи офіційного статусу, не користуючись підтримкою жодного уряду, релігійної ієрархії, академії наук тощо, але при тому ще й здатна була здійснювати експансію! На другому ж етапі інший ідіом, ніби підтверджуючи свій статус "великого и могучего", виявив спроможність до активної асиміляції потужного пласту чужорідної лексики (теж без жодної участі філологів чи урядовців!) і заховання при тому своєї самототожності. 

Українська мова не має власного кримінального жаргону – ні оригінального, ані бодай запозиченого "на стороні", але в свій особливий спосіб. На жаль, цей факт свідчить не про високу правову цнотливість українців, а про… вмирання їхньої мови, вже неспроможної породжувати ні кримінальні, ані які інші соціолекти. "По той бік закону" етнічні українці користуються російським кримінальним жаргоном, а разом із ним швидко переходять і на розмовну російську – якщо, звісно, не були російськомовними від самого початку.

Стосунки між соціолектами та "стандартною" мовою здебільшого є "нейтральними" - вони природно співіснують та взаємозбагачуються одне від одного; це в повному сенсі сполучені посудини єдиної мовної системи, хай дуже різні за формою та обсягами. Втім, так буває не завжди. Так, багатьом мовам Індії (особливо тамільській, меншою мірою гінді) притаманні різкі відмінності між мовленням різних верств населення. Нераз пов'язані з кастовою системою, вони своєю чергою слугують освяченню та увічненню цієї системи, відчутно ускладнюючи загальнонаціональну консолідацію.

В Османській імперії свого часу дійшло майже до взаємного протиставлення мов еліти та простолюду. Подолання цього протиставлення стало основним сенсом великої мовної реформи, здійсненої за задумом і під проводом Мустафи Кемаля. Її метою було очищення мови від маси штучних, нерозбірливо зроблених чужомовних запозичень та наближення до народної лексики. При тому реформатори добряче передали куті меду й "нова народна мова" попервах залишалася майже так само малозрозумілою для широкого загалу, як і канцелярит османських чиновників. Однак час, вміла пропаганда й величезний авторитет головного ідеолога реформи поволі зробили свою справу – "мова Ататюрка" стала справді національною і є нині однією з порівняно небагатьох повнофункціональних мов неєвропейського походження.