Прямота моя мене підтримує

Чи родила Україна справжніх генералів? Не дуже віриться, але були люди честі на нашій землі, cеред них троє генералів Милорадовичів.

Козацький нащадок, український шляхтич сербського походження, майбутній генерал Андрій Степанович Милорадович, побачив світ 1729 р. у селі Позняки на Лубенщині. Рід Милорадовичів походив із Герцеговини. Андрій закінчив Києво-Могилянську академію, був бунчуковим товаришем, згодом генерал-поручником російської армії. Упродовж 13 років провів на війні (Семилітня війна 1756–1763, російсько-турецька війна 1768–1774). Мав кілька високих нагород, отримав містечко Вороньки. Генерала Милорадова Катерина ІІ згадувала у листі до Вольтера.

У 39 років Андрій Степанович одружився з Марією Горленко, нащадком козацького полковницького роду. Один за одним пішли діти: Михайло, Марія. Батько постійно опікувався вихованням нащадків. Дочку він видав заміж за Миколу Стороженка. А з сином не соромився з’ясовувати звідки ноги ростуть. Наприклад, капітан гвардії, легендарний герой Наполеонівської війни приїхав до батьків у відпустку. Генерал його зустрів як годиться, потім завів у кабінет і пояснив, що має покарати не коханця імператриці, а свого блудного сина, гультіпаку і картяра за розтринькування грошей. Отак приговорюючи, він "освятив" паском гепу царського фаворита.

Коли генерал пішов у відставку, він теж служив людям. Андрій Милорадович був креатурою особистого секретаря імператриці Олександра Безбородька, вони дружили. Безбородько мав добрі стосунки з Рум’янцевим і представив йому друга-українця. Рум’янцев призначив Милорадовича першим Чернігівським губернатором.

Андрій Милорадович служив, але не прислужувався: мужній на полі бою, справедливий і безкомпромісний у житті. Був вірний девізу: "Прямота моя мене підтримує". Наприклад, у 1791 р. князь Потьомкін, проїжджаючи Черніговом, зупинився у Милорадовича. На обіді на його честь Потьомкін розповідав про свої військові перемоги, на що Милорадович зауважив: "Ваші перемоги відомі та славні, але коли ми воювали, теж перемагали, та більше дбали про людей". Потьомкін, якому ніколи не перечили, почервонів, розбив кулаком тарілку і пішов до себе в кімнату. Наступного дня він виїхав із Чернігова.

Помер 67-річний Андрій Милорадович 13 червня 1796 р. у м. Чернігові, похований в Успенському соборі Чернігівського Єлецького Успенського монастиря.

Як бачите, генерал Милорадович Честь шанував: Ні зброї, ні амуніції з армії не розкрадав, на будівництво власної дачі солдат не ганяв, свою кров у боях проливав, власного сина від війни не ховав.