Післяпологова депресія - міф чи реальна хвороба?

Я довго сумнівалася: чи розповідати про свій досвід післяпологової депресії. Ці спогади неприємні, і зараз, рік з дня виникнення моєї хвороби (так, саме хвороби — не капризів, не "просто втомилася, відпочинь" та інших подібних висновків з приводу мого самопочуття) я хочу, щоб наше українське суспільство стало більш просвітленим в питаннях діагностики та ефективного лікування післяпологової депресії.

Поштовхом до написання цієї статті стала чергова новина про молоду жінку з Одеси, яка задушила своє чотиримісячне немовля. За її словами, причиною вбивства стала "моральна виснаженість". Справжня причина цього трагічного випадку — тяжка форма післяпологової депресії під назвою "післяпологовий психоз". Прочитавши цю страшну новину у фейсбуку, перше, що спало мені на думку, було — як же так: ані рідні, ані лікарі, ніхто не розпізнав ознаки підступної хвороби породіль. А вони часто з'являються ще в період вагітності. 

Проблема в тому, що їх не розглядають як загрозу для майбутньої матері чи її немовляти. Більшість людей в коментарях до цієї сумної події спромоглися виключно на гнів щодо вбивці дитини. Мабуть, вони просто щасливчики, які ніколи не стикалися з післяпологовою депресією і, тим паче, післяпологовим психозом, не переживали стан нерозуміння себе і своїх емоцій, нездатність впоратися зі своїми депресивними думками, які, здається, повністю заглушили свідомість, порив просто "вимкнути свою голову" і втекти хоч на край світу.

Я вважаю, що пережила подібне пекло в голові лише завдяки тому, що народжувала в США. На другий день після пологів лікар принесла мені анкету-скринінг. Пам'ятаю, я сміялася відповідаючи на питання на кшталт: "Чи можете ви посміхатися і бачити позитивний бік речей?", "Останнім часом чи відчували ви тривогу і пригніченість без серйозної на те причини?" і таке інше (посилання на опитувальник англійською мовою про загрозу виникнення депресії після пологів: psychology-tools.com).

Я була впевнена, що зі мною все гаразд. Я раділа народженню дочки, готувалася до грудного вигодовування і просто відпочивала від виснажливих пологів. Яким же було моє здивування, коли лікар оголосила, що я опинилася у групі ризику виникнення післяпологової депресії. Через кілька годин прийшов соціальний працівник і попросив мене, у разі необхідністі, зв'язатися з ним або іншими організаціями, що допомагають новоспеченим матерям, вручивши мені список з контактами. Я подякувала йому за турботу, але продовжувала наполягати на своєму: у мене немає жодної депресії, я у повному порядку!  

Приїхавши додому, я відчула, що все почало йти шкереберть. Молока все не було, дитя кричало з голоду: почалася тяжка боротьба за грудне вигодовування, в якій моєю зброєю були лише природжена наполегливість і придбаний молоковідсмоктувач. Три дні минули немов уві сні — я мало що пам'ятаю, крім того, що чоловік не витримав мого болю і крику нашої дочки і попросив припинити себе так мучити. Я здалася.

Саме з тієї миті депресія почала затягувати мене в безодню: виникло відчуття, що я недостатньо хороша мама (це моя друга дитина і я знову не змогла налагодити грудне вигодовування), посилювалась розумова і моральна вистаженість, нарешті, безсоння.

З кожним днем мені ставало все гірше: приєдналися панічні атаки і часті зміни настрою. Я плакала, і плакала, і плакала, я переживала за дитину і за себе, в моїй голові постійно кружляла думка — існує загроза нашим з нею життям. Тоді я не витримала і подзвонила акушерці, яка приймала у мене пологи. Вона сказала, що це післяпологова депресія і треба звертатися за допомогою до фахівця (зазвичай психіатра), і то негайно, інакше мій стан тільки погіршуватиметься. Я дослухалась до її поради. Ще вона поговорила з моїм чоловіком і пояснила йому, що ж насправді зі мною відбувається. Він не розумів. Не розуміли і мої рідні в Києві: вони благали перестати "думати погані думки, зайнятися дітьми, йти на прогулянку". Вони не розуміли, що людина з депресією не те, що б уперто не хоче виконати їхні прохання, вона просто не в змозі їх виконати.

Врешті-решт, ми знайшли медичний заклад, де лікар-психіатр діагностував у мене  післяпологову депресію на тлі серйозного безсоння і призначив відповідне лікування. Найчастіше такі випадки в США лікують антидепресантами разом з таблетками від надмірної тривожності (клонозепамом) і підбором пігулок від безсоння. Мозку потрібний відпочинок, щоб він міг знову справно працювати. 

Важливо розуміти, що будь-яка депресія — це хвороба. Вона розпочинається з так званого періоду "бейбі-блюз" — надмірної емоційності та плаксивості в перші два тижні після пологів. Якщо пізніше жінка повертається у звичний душевний стан, то причин турбуватися немає. А ось якщо симптоми не лише не вщухають, але до вже існуючих приєднуються нові, такі як: підвищена тривожність, апатичність, нав'язливі  думки, то час бити на сполох і звертатися за допомогою до фахівця.

Психологи не вилікують післяпологову депресію. Її корінь в дисбалансі гормонів в організмі породіллі, а також у недостатньому зв'язку нейромедіаторів в головному мозку. Саме тому депресії лікуються медикаментозно. Всупереч поширеній думці, антидепресанти — не вирок. Я приймала їх півроку, вже півроку не приймаю. І почуваю себе добре. 

Однак повернімося до статистики. Згідно з нею: 15% усіх породіль страждають післяпологовою депресією. Мало того, у 10% татусів виникають симптоми ППД. Найстрашніше те, що 1-2 молоді мами з тисячі тих, що народили, страждають післяпологовим психозом. А цей стан вимагає негайної психіатричної допомоги, інакше жінка може вбити дитину, себе або обох. Це дуже серйозно. Саме це і сталося з тією нещасною жінкою з Одеси 16 жовтня 2017 року.

На завершення хочу навести список найбільш розповсюджених симптомів післяпологової депресії. Сподіваюся, вони допоможуть молодим мамам і їхнім рідним розпізнати ППД на ранній стадії та за допомогою фахівців впоратися з нею якнайшвидше. 
 

• депресивний настрій і різка зміна настрою;
• надмірна плаксивість;
• недостатня емоційна прив'язаність до новонародженого;
• дистанціювання від рідних і друзів;
• втрата апетиту або "вовчий апетит";
• безсоння або надто багато сну;
• надмірна стомлюваність, виснаженість;
• втрата інтересу до того зайняття, яке раніше приносило багато радості;
• сильна дратівливість, гнів;
• страх бути недостатньо хорошою матір'ю для дитини;
• почуття нікчемності, сорому, провини або неадекватності;
• неспроможність мислити ясно, концентруватися або приймати рішення;
• сильна тривожність та панічні атаки;
• думки зашкодити собі та своїй дитині;
• нав'язливі думки про смерть та суїцид .

Бережіть мам та їхніх новонароджених дітей!