Підко́ва Іва́н (Іван Серпяга, Іван Вода; рум. Ioan al IV-lea Potcoavă) народився у 1533 р. в Молдові чи на Брацлавщині. Його рідний брат Іван Воде був молдовським господарем. Перше слово, почуте немовлям, було: "Ого!" Це вигук баби-пупорізки, яку вразив зріст Івана. Дійсно, дорослий Підкова мав унікальний зріст – 2 м 29 см.
Немовлям Іван був викрадений людоловами, але невдовзі був врятований від бусурманів; після чого виховувався у козацькій родині (дума "Люлі немовляті Івоні" (за Юзефом Богданом Залеським). Іван мав рідкісну фізичну силу і надзвичайний зріст, запросто ламав руками підкови (за що отримав прізвисько від запорожців Підкова), міг зупинити віз, запряжений 6 кіньми, ухопивши його за заднє колесо, волячим рогом пробивав дубові ворота.
Високий красень обрав собі манюсеньку на зріст наречену, мріяв про весілля, але і батьків, і наречену забрали людолови, спалили село. От і зібрав тоді 17-річний юнак загін таких же відчайдухів, як сам, і гайнули в степ, на Хортицю. За хоробрість і силу запорожці прозвали Івана Підковою.
Молодий ватажок брав участь у морських походах під проводом Самійла Кішки, згодом водив козацькі флотилії самостійно і спалював приморські поселення. Козацькі загони Івана Підкови завдали поразок татарам під Очаковом, Кафою, Козловом. Кілька разів Іван Підкова обирався кошовим отаманом Запорізької Січі.
На початку листопада 1577 року Іван Підкова, офіційно оголосив про свої законні права на престол Молдавії. При підтримці козацького загону на чолі з кошовим отаманом Яковом Шахом, Підкова почав боротьбу проти ставленика Туреччини, молдовського господаря Петра Мірчича Кривого. Козацьке військо (тисяча двісті козаків) розгромило загони Петра Мірчича, 30 листопада 1577 р. звільнило Ясси – тодішню столицю Молдови. Іван Підкова був проголошений молдовським господарем, а Яків Шах з козацьким загоном повернувся на Січ. Туреччина почала стягувати війська для боротьби з Іваном Підковою і наказала польському урядові впіймати козацького ватажка, погрожуючи нападом на Річ Посполиту.
В 1578 році, за часів правління султана Мурада III війська Османської імперії увійшли до Молдови. Козаки під керівництвом Івана Підкови взяли на пам’ять 14 гармат і відступили в Україну. У Немирові Іван Підкова був схоплений польськими жовнірами за наказом брацлавського воєводи Януша Збаразького і відправлений до Варшави.
Арешт і ув’язнення Івана Підкови викликали обурення серед
козацтва. Запорізькі козаки, довідавшись про можливість страти Підкови, пригрозили Речі Посполитій, що "коли Підкова буде страчений, вони перейдуть на сторону Московської держави і будуть тривожити королівство більше, ніж татари".
Але це не врятувало Івана Підкову. Мемуаристи були вражені гідною і мужньою поведінкою 45-річного гетьмана, його промовою.
Тіло забрали руські братчики і поховали у місцевій Успенській церкві, але черкаські козаки викрали останки гетьмана і перевезли їх до Канева, де поховали під Чернечою горою.
Козаки після страти здійснили шість походів на Молдову разом з братом Підкови Александром. Помстився за Івана Підкову гетьман Яків Шах: наказав повісити перед костелом св. Миколая 18 молдовських бояр. Коли це дійшло до Стамбула, султан зажадав страти Якова Шаха. Старшина здала Шаха: зняла з гетьманства, заточили в Канівський козацький монастир, а пізніше він добровільно став монахом. Тут він помер у 1583 р. і був похований.
uahistory.com
У 1602 р. у Канівському монастирі був похований гетьман Самійло Кішка.
uahistory.com
Про це
Тарасу Шевченку розповів
Михайло Максимович, він стояв біля вікна, звідки було видно гору, і показував останній шлях Підкови. За свідченням брата Варфоломія, Тарас Григорович, сидячи якось на цій горі сказав: "Оце тут могила Підкови, тут поховайте й мене…".
Українські державники обрали і викупили місце поховання.
22 травня 1861 р. з усіма гетьманськими почестями нащадки княжих, гетьманських і полковницьких родів ховали Тараса. Чернеча гора, де поховані гетьмани Іван Підкова, Яків Шах та Самійло Кішка, пригорнула пророка нації Тараса Шевченка.
Григорій Честахівський у листі до Ф. І. Чернетка від 20 червня 1861 р., розповів про
перепоховання Т. Г. Шевченка на Чернечій горі в Каневі, писав: "Тут був колись монастир… Цей монастир пам’ятний тим, що в його на Тарасовій горі поховані козачі гетьмани – Іван Підкова, Кішка і Шах. (Михайло) Максимович розповідав оце і показував шлях, де везли вбитого Івана Підкову; по тому шляху везли й Тараса до його тихого дому".
