До весни прагнемо, до літа… Зачаровані діти сонця! Вигадуємо собі щось. У дорогу.
Балакаємо, балакаємо… І ось воно! Заглядає вже нам у хвіртку, розшукує нас.
Та от – і ми! Тутки. За ним визираємо!!!
ПЕРЕТИН ЧАСУ
– Чого питаєш?
– Спи!
Почалася зима…
Бігцем від завірюх,
від ожеледиць – звісно.
– Не підковзнись!
– Чекай…
Підтримуєш дарма.
Я рушив уперед –
не стримуй плин навмисно.
Попереду бенкет. Радіймо й живемо!
Останні гроші витратили жваво.
– Ти чуєш?
– Ні!?...
Разом збережемо
надії хист та прагнення до слави.
Дійшли наразі. Закапелки днів,
Як хрущ шкребуть по шафах та поличках.
Ти знову перечитуєш мені
сріблястий вірш та дивишся в обличчя.
– Ну от!
– Й усе…
Добігли дні зими
свого кінця та вперли погляд в сонце.
Скажи! Ти знала, що там вловим ми,
як втрапимо до того охоронця?
Він так давно чекав коло зими,
Щоб душі наші зглянулись в віконце.
31 січня 2018
Михал Влад
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
