New orlean, part 2. Baton Rouge

В Батон Руж ми опинились майже випадково і не зовсім за власним бажанням. Всі готелі в Новому Орлеані були зарезервовані на вихідні й нам не залишалось нічого іншого, як їхати в найближчий з доступних. Так ми потрапили в столицю штату Луїзіана і зовсім не пошкодували про це. 

Була неділя, квітень. Все навколо починало цвісти і зелень милувала наші, звиклі до чикагського снігу, очі. Ми прокинулись зранку і вирушили на пошук кави і сніданку. Але тут нас чекала несподіванка: всі кав'ярні в неділю починають працювати після десятої ранку. (Пам'ятаєте, я вам розповідала про ставлення місцевих жителів до часу?) Ми ще трохи дозволили Google поводити себе за носа від одного кафе до іншого, а потім вирішили надолужити брак кофеїну новими враженнями в новому місті. 

В центрі Батон Руж ви не зможете не помітити головну будівлю штату - State Capitol. 34-х поверховий будинок виявився відчиненим в неділю і нам дозволили увійти всередину, погуляти по залах засідань і навіть піднятись на 27 поверх, де знаходиться оглядовий майданчик. Охорона дуже ввічливо і з ентузіазмом розповідала про свій штат і місто. Ми почули історію про привида, який блукає поверхами і всі переконані, що це дух колишнього сенатора Хью Лонга, на якого був здійснений замах в цій же будівлі у 1935 році. 

Погода в той день була туманна, але вид з 27го поверху однаково захоплюючий: зі сходу - колишні трояндові сади, Музей Зброї і Маєток Губернатора. Із Заходу - порт Батон Руж, який омивається рікою Міссісіпі на шляху в Новий Орлеан. На Півночі - нафтопереробний комплекс вражаючих розмірів; на півдні (підніжжя будівлі) - сад, серед дерев якого похований Хью Лонг, центр міста і Державний Університет Луізіани.
   
Батон Руж тільки починав прокидатись. Сонно і ліниво тягнувся недільний ранок. Ми спостерігали за поодинокими перехожими і пустими вулицями. Красива і трохи моторошна картина, на якій живий тільки завод-гігант і десь далеко лунають церковні дзвони.

Луїзіана мені однозначно подобалась все більше і більше.

Плантації

Ще до Громадянської Війни береги ріки Міссіссіппі були густо заселені плантаторами. Тоді це був найблагополучніший регіон, з якого вийшли дві трертини всіх міліонерів тогочасної Америки. З 350 маєтків залишилось тільки сорок на сьогоднішній день. З них - лише декілька відкриті для публічного доступу. Вони простягаються вздовж Грейт Рівер Роуд між Батон Руж і Новим Орлеаном. Цю дорогу ще називають "Алея Плантацій".

На одній з плантацій ми провели цілий день і майже залишились наніч. 

Houmas House або Цукровий Палац

Як ви вже, напевно, здогадались з назви - на цій плантації вирощували цукрову тростину. Маєток за свою довгу історію змінив декілька власників, а зараз - це цілий комплекс з трьох ресторанів, крамниці і котеджів. В очікуванні туру, які тут проводяться кожні 30 хвилин, ви маєте можливість насолодитись садом зі ставком. Дубова алея - незмінний атрибут кожного маєтку. Як нам потім розповіла наша гід - дуби створювали такий собі коридор свіжого повітря від ріки Міссіссіппі до будинку плантатора. Клімат в південних штатах відомий своіми високими темепературами протягом літа і підвищеною вологістю, яка здатна звести з розуму будь-кого.

Нам дуже пощастило мати нашого особистого гіда. На жаль, не пригадаю її імені. Завдяки їй наше перебування на території Цукрового Палацу нагадувало подорож в часі. Ми мали можливість побачити як жили люди на почтку 1800х років. Побут, звичаї, одяг, забобони і переконання - все це наша гід для нас відкривала за дверима кожної кімнати маєтку. Вона була вдягнена в одяг, притаманний тій епосі, розмовляла зі справжнім південним акцентом і справляла враження сильної, вольової жінки, яка за словом в кишеню не полізе і на кожне запитання в неї є цікава відповідь.
 

Наша гід розповіла, що на Півдні, який відомий своєю гостинністю, був звичай залишати в кімнаті гостей ананас - "Ласкаво просимо в наш дім". Однак, якщо гість затримувався на довше, ніж дозволяли правила етикету, він отримував другий ананас - "Були раді вас бачити, але пора і міру мати".
 
Бібліотека служила місцем, де збиралось чоловіче товариство. Сигари, аперативи, більярд, карти, політика - заняття і теми для тогочасних джентельменів. Дами мали свої будуари в протележній частині дому, в яких йшли не менш цікаві дискусії. На першому поверсі маєтку кожного плантатора були кімнати і зали для прийомів, обідів, ділових зустрічей. Вони відрізнялись ошатністю, дорогими картинами, портретами членів сім'ї і військовими/мисливськими трофеями. Порцеляновий посуд, кришталь, срібні столові прибори - завжди напоготові прийняти гостей. 

Піднявшись сходами на другий поверх, нам відкрилась інтимніший бік життя Цукрового Барона і його сім'ї. Довгий напівтемний коридор завів нас до головної спальні дому. Колись було нечуваним, щоби хтось із гостей заходив в кімнати хазяїна чи його дітей. Лише прислуга і лікар мали доступ до цієї частини дому. Ми намагались не пропустити жодного слова гіда і ледь встигали за її пишою спідницею і жвавою ходою. Здавалось, що ми потрапили в лабіринт з кімнат із безліччю дверей. В спальнях центральне місце займали ліжка з балахонами. Крім звичних речей, які знайдуться в кожній кімнаті сучасного дому, були і такі, від яких ставало моторошно. Як, наприклад, набір для боротьби з вампірами і ляльки вуду. Наша гід з гордістю розповіла, що деякі предмети з цього набору в них позичають для зйомок фільмів про потойбічні сили. "Щоденник Вампіра"- один із недавніх "позичальників".

Морфій, гашиш, миш'як - те, з чого складалась домашня аптечка. Жінки, в зв'язку з частими пологами і розповсюдженими на той час хворобами, часто застосовували морфій як знеболюючий засіб у повсякденному житті.

Загалом, в мене склалось враження, що життя на Півдні завжди йшло своїм розміреним темпом: від сезону до сезону; від одного урожаю до наступного. Багаті рабовласники розважались прийомами гостей, самі подорожували по Європі та Південній Америці.

Раби, яких налічувались сотні на кожній плантації, забезпечували маєток всім необхідним. Робота кипіла цілий рік. І була вона не з легких. Зараз тема рабства мало обговорюєтся протягом турів, але, побачивши розміри дому плантатора, стає зрозумілим, що таку розкіш можна собі забезпечити лише за рахунок багаточисельної робочої сили. Раби, привезені з Африки і Карибських островів, мали власну систему вірувань і забобонів. Магія вуду, отрути, прокляття - все це глибоко вкорінилось на теренах колишніх колоній. Хочеш-не-хочеш, а куди не глянеш в Луізіані - всюди натяки на потайбічні сили. Привиди тут нікого, крім туристів, не дивують. Це і хороший рекламний хід, і безкінечна тема для розмов. Я придбала декілька книжок про найвідоміші місця в Новому Орлеані, де відбуваються чудасії... І поки ми були на Півдні, все якось органічно складалось в моїй голові, як невід'ємна складова цих земель. Коли ж спробувала перечитати про привидів вже будучи в Чикаго - моторошно ставало, а то і зовсім лячно. Про деякі я обовязково вам розповім наступного разу.

Де зупинитись і де поїсти в Батон Руж?

Ми зупинялись в Best Western Chateau - звичайний готель, але з двориком всередині та притаманними Новому Орлеану балконами із залізним оздобленням. Приємне обслуговування і багато корисної інформації від консьєржа.

Снідали у чудовому французькому бістро La Madeleine (7615 Jefferson Highway, Baton Rouge, LA).

Кава і галети, омлет з тостами і свіжими фруктами. На веранді, серед кущів троянд, які ще мерехтять на сонці від ранкової роси. Все так просто і смачно. Чудовий заряд на весь день.

На плантації "Цукровий Палац" нас вгощали спочатку в барі "Черепаха" (обов'язково зазирніть до цього закладу на території саду!) коктейлями без назви, але смачними й освіжаючими. Хлопець-бармен виявився родичем власника, тому ми з ним трохи попліткували про тамтешні порядки. Обідали ми в ресторані плантації, The Carriage House. Хоч і дорого, але такого смачного crepe з начинкою i з м'ясом лобстера мені більше ніколи не доводилось куштувати. 

Якщо у вас буде більше часу, не вагайтесь і відвідайте Destrehan Plantation - найстаріший маєток в долині Міссіссіппі; Nottoway Plantation - будинок на 65 кімнат із Білим Залом, де відбувались весілля найзаможніших плантаторів; і, нарешті, Oak Alley Plantation - місце, де знімали "інтерв'ю з Вампіром" і де ростуть трьохсотлітні дуби.