Неоднозначна love Story Тимоша Хмельницького

Складні та жорстокі були часи української козацької держави у своїй визвольній боротьбі. Таким же було й кохання того часу. Козаки знали, що кожна наступна зустріч з коханою може стати останньою.

Зіновій Хмельницький вперше став під вінець у 35 років, Ганні тоді було 20. І рясно благословив молодих Бог: дав три дочки, а потім три синочки. Старший Тиміш був батьковим улюбленцем. Та, на жаль, зовсім молодою пішла з життя дружина. Дітей доглядала нянька та економка Олена, яка стала фатальним коханням гетьмана. Коротке, але пристрасне та запальне кохання Богдана Хмельницького та Олени Чаплинської оповите багатьма загадками та недоведеними історичними припущеннями. 
 
Не менш цікавою та непередбачуваною виявилась історія кохання і Тимоша, сина Богдана Хмельницького, з Розандою Лупул – молодшою донькою молдавського господаря Василя Лупула. У лютому-березні 1648 після переговорів гетьмана з Кримським ханом Ісламом-Гіреєм III і укладення угоди про спільну боротьбу проти Польщі Тимоша залишили заручником у Бахчисараї. Майже рік пробув у заставі гетьманич: там багато працював у бібліотеці, вивчав мови та поринав у спогади... Згадував, як вони з батьком були у Варшаві при королівському дворі. Згадав бал у князя Януса Радзівіла, дружина якого Марія, старша дочка молдавського господаря Василя Лупула, познайомила гостей із своєю молодшою сестрою Розандою. 
 
У 14-літню красуню одночасно закохалися двоє юнаків – Тиміш Хмельницький і Дмитро Вишневецький. У кінному змаганні Тиміш блискавкою проскочив перед конем Вишневецького і став перед королевою балу. І Розанда вийняла з коси троянду й приколола до Тимошевого жупана. Спогади не довго тішили юнака… Коли він перехворів на чорну віспу й подивився у покоцане хворобою обличчя, гірко усміхнувся. Сам рудий, на обличчя рябий – кому такий треба? 

Після повернення 1648 р. Тиміш був чигиринським сотником і разом з батьком брав участь у походах української армії в Галичину, Зборівській битві 1649, Берестецькій битві 1651 та Батозькій битві 1652, під час яких відзначився відвагою і хоробрістю. Коли ж на молдавські землі Василя Лупула посунули горці-мунтяни, він попросив у гетьмана допомоги. Орлом полетів Тиміш у Молдову, розбив Радулове військо і приїхав у Ясси з перемогою. 

Повстання, що Богдан Хмельницький підняв, аби захистити власні права, несподівано переросло у велику війну. Уже за рік він фактично стояв на чолі новоствореної держави. Але як домогтися визнання в сусідніх володарів із давніх правлячих династій? Єдиний шлях – поріднитися з однією з них. Гетьман звертає увагу на сусіднє Молдавське князівство, вассала Османської імперії. У тамтешнього правителя – господаря Василя Лупула – є незаміжня донька Розанда, на два роки молодша за Тимоша. Восени 1650-го Хмельницький засилає сватів.
 
Молдавський господар відхиляє пропозицію: мовляв, не може віддати дочку без згоди султана, свого сюзерена. Старшу в 1644 році він видав за князя Януша Радзивілла, якого називали некоронованим королем Литви. Весілля в молдавській столиці Ясси тривало два тижні. Хіба тепер може віддати панну Розанду за "простака"?

Згодом – другий приїзд до Стамбула. Щойно 1652 року Розанда повертається до батька, Хмельницькі повторюють пропозицію. І знову відмова.

"Він послав до молдавського воєводи гінця з вимогою віддати дочку за сина Тимоша, як вже було домовлено, – пише літописець Григорій Граб'янка. – А якщо ж той не схоче віддати, то він, Хмельницький, зі стотисячним військом завітає до нього у гості. І напав страх на воєводу й на волохів (так називали предків сучасних румунів і молдаван), і сказали вони господарю: "Чого це заради однієї дочки твоєї наша земля має стати пусткою? Якщо не вдовольниш бажання Хмельницького, то ми самі, заради свого життя й цілості земель наших, тебе і твою родину змушені будемо видати".

Тоді козацьке військо йде походом на Молдавію. Переможений Василь Лупул виплачує гетьманові 10 000 талярів відкупного (за 10 талярів можна було купити два коня) й дає згоду на заміжжя доньки з Тимошем. Посватався, адже від такої пропозиції володар Молдови не зміг відмовитися. Тим більше, що сватами були Іван Виговський та Данило Нечай. Але батько Розанди попросив відтермінувати весілля на рік. 

Насправді ж виконувати обіцянку він не збирався. Розанду переховують у маєтку Радзивіллів. Це бентежить Стамбул, тому звідти приходить наказ доставити молдавську князівну до османської столиці. Вона вже раз там була: одразу після весілля сестри. Тоді її закликали до гарему й фактично тримали в полоні, аби не допустити зближення Лупула з магнатами Речі Посполитої.

Нарешті для династичного шлюбу між Тимошем і Розандою нібито не має перепон. Між Військом Запорозьким і Річчю Посполитою існує формальнее перемир'я. Навесні 1652 року гетьманич із загоном вирушає до Молдавії. Та на захист Розанди стають шляхтичі Речі Посполитої. Ініціатор походу – залицяльник Розанди польський гетьман 47-річний Мартин Калиновський.

Бій відбувся 1–2 червня 1652-го в урочищі Батіг над Південним Бугом, неподалік сучасного Ладижина на Вінниччині. Військо Речі Посполитої розгромлене, Калиновський гине. Наприкінці літа Тиміш прибуває до Ясс. Лупул із донькою намагаються всіляко бути прихильними до гетьманича.

"Господар поцілував його по-батьківськи, – описує анонімний польський хроніст. – Учинив господар промову до нього: про втіху з його приїзду, а він на те й півслова не випустив, тільки губи собі гриз, стоячи як вкопаний, а Виговський (генеральний писар Війська Запорозького) за нього відповідав".

У серпні 1652 р. в церкві у Рашкові, козацькому селі на березі Дністра, відбулося вінчання сина гетьмана Богдана Хмельницького Тимоша та дочки молдавського правителя Розанди, весілля відгуляли у Яссах, тодішній столиці князівства, на престолі якого був Василь Лупул. 

Цей шлюб — дуже важливий факт, бо завдяки йому родина Хмельницьких породичаласґ з найвпливовішими вельможними родинами тогочасної Східної та Центральної Європи — Радзивіллами, з Конецпольськими, Жолкевськими та іншими значними родами Речі Посполитої і отже, Богдан Хмельницький в певному розумінні став на одному суспільному рівні з ними.

На весілля Тиміш прибув верхи на коні в дорогому жупані з оксамитовою ферезею поверх нього. Його зустрів сам майбутній тесть. В данину традиціям та задля вияву поваги наречений зліз з коня, вклонився до землі Лупулу, та обійняв і поцілував його коліна.

"Тут почали гуляти весілля, – пише Граб'янка. – Панна воєводівна, виказуючи свою прихильність до Хмельниченка і доводячи, що охотою заміж іде, наказала своїм дружкам на весіллі співати руські пісні".

І повіз Тиміш молоду додому. Найпопулярніша в тодішній Європі Gazettede France вже 15 листопада 1652 року повідомляла:

"Відразу після весілля син генерала Хмельницького, Тиміш, двічі бив свою молоду дружину, дочку молдавського князя, дорікаючи їй за теплі стосунки з великим візиром, коли вона була заручницею в гаремі й з ласки візира сподівалася дістати волю". А Богдан Хмельницький, "для якого одруження сина з донькою молдавського господаря дуже багато важило, різними способами намагався змусити Тимоша ліпше ставитися до дружини".

Сучасні історики Тарас Чухліб і Віктор Горобець додають:

"Якщо вірити чуткам, які поширювалися тоді в Україні й за її межами, розчарування Тимоша викликали також і весільні подарунки тестя, про фантастичні багатства якого в Європі складали легенди. Та де ж ті хвалені щедроти Лупула? Невже оті дві тисячі талярів і стільки ж червоних золотих, вручених зятю?"

Варто також сказати, що Тиміш не вирізнявся особливою вродою – був рудим та вкритим ластовинням, а Розанду описували надзвичайно привабливою, з виразними та іскристими очима, гордою поставою та пишною косою. 
 
Згодом до молодих знову приїхав князь Лупул і попросив військової допомоги. Не годиться свою країну лишати, а чужу обороняти, але ж тесть... От і подався Тиміш на війну. Намагаючись допомогти своєму тестеві, загони якого було оточено об'єднаними волосько-польськими силами у Сучавсьій фортеці (тепер Румунія), Тиміш на чолі 9-тисячного козацького загону 10 серпня прорвався до міста. За короткий час він зробив фортецю неприступною.

І коли перемога була вже близькою, сталося нещастя. Вибравши момент, коли Тиміш, керуючи обороною фортеці, стояв на її валах, князь Дмитро Вишневецький скомандував польським гармашам дати залп. Одне із ядер розтрощило лафет козацької гармати, неподалік від якої стояв Тиміш, і його уламками гетьманич був важко поранений. Кілька днів молодий організм боровся зі смертю, але почалася гангрена, і 15 вересня 1653 року він помер... До свого 21-річчя гетьманич Хмельницький не дожив один день. Повертався Тиміш до батька Богдана в залитій медом труні, закритій від вражого ока. У славному Чигирині чекала на Тимоша і кохана дружина Розанда. 

Тіло старшого сина Богдана Хмельницького Тимоша у столичному Чигирині, а потім у родинному Суботові оплакували майже два місяці. Так розпорядився гетьман. Ховали Тимоша 27 грудня 1653 року, за два з половиною місяці після смерті. Напередодні похорону його дружина – Розанда – народила двох хлопчиків-близнюків. Тиміш загинув, боронячи право її батька на молдавський престол.