Не Тустанем єдиним: "Скелі Довбуша" на Болехівщині

"Скелі Довбуша" розміщені в урочищі "Бубнище" Поляницького регіонального парку (належить до Болехівської міської ради, Івано-Франківської області). Вся територія загалом складає 100 га. До переліку пам'яток природи республіканського значення скелі та околиці були внесені ще у 1981 році.​
 

Від: mr-brut.livejournal.com/153802.html

Скелясті виступи пісковиків, які якраз і є скелями, утворились ще 70 млн. років тому. Їхня довжина складає близько 1 км, а висота 200 м. Оточені вони буково-смерековим лісом.

Руське городище

Найвідомішою частиною комплексу скель є так званий замок чи городище. Вважають, що воно виконувало роль і помешкання, і фортеці ще у Х ст. Городище з трьох сторін оточують скелі, а з четвертої – вал і рів. Ширина рову дорівнювала 10 м, для підтримки води у ньому була споруджена дамба.
 

Від: Klymenkoy

На території городища розміщуються три печери. Хоча, це скоріше не печери, а колись житлові приміщення, вибиті у скелі. Вони мають чіткі геометричні форми, є пропорційно правильними. У печерах оброблені не тільки стіни, а й стелі. Техніка обробки таких помешкань подібна на ту, яку використовували у печерах сіл Розгірче та Верхнє Синовидне Сколівського району Львівської області. Очевидно, їх зробили й заселяли представники однієї матеріальної культури і в один час.
 

Від: http://mr-brut.livejournal.com/153802.html

У скелі знаходиться й колодязь, до якого ведуть кам’яні сходи. Проте, його глибина не доходить до рівня води. Вважають, що колодязь служив для збору дощової води.

Вказують і на можливість виникнення тут окопів, мурів, валів, сходів аж у час монголо-татарських нападів (ХІІІ ст.). Тоді створене городище використовували як сховок і захист.

Скельний монастир білих хорватів

Цікаво, що тут виявили й великий курганний могильник, заввишки 1 м, а вище скель містяться видовбані глибокі ніші у каменях. Саме через це вказують на існування тут язичницького святилища слов’ян у Х-ХІІ ст. Скелі могли бути скельним монастирем білих хорватів, що проживали на цій території (подібно як скелі в Уричі, які пізніше стали скельним замком Тустань). Дехто зазначає, що скелі в Бубнищі нагадують індійські божниці у горах та великі індійські святилища. Вони могли доповнюватись й перероблятись у різні епохи.

Іван Вагилевич свого часу присвятив багато часу вивченню цих скель, а головно написам, які, правда, до цього часу не збереглися. Такі самі написи були виявлені ним у скелях Урича (знову ж, Тустань), Розгірчі та Верхньому Синовидному. Вагилевич називає їх рунами (давня германська й нордична абетка), проте ще й у ХІХ ст. не всі поділяли його поглядів.
 

Від: KатюшаGO

Велику голову лева (дехто бачить тут пса) вважають зображенням язичницького божества. Інші вказують на те, що створена вона за короля Данила й присвячена його сину Леву. Ще інші називають голову "турком у тюрбані".


У ХІХ ст. "Скелі Довбуша" місцеві жителі називали просто каменем, тоді як географічною назвою були - Поляницькі чи Бубницькі скелі. Теперішня назва використовується з радянських часів. Опришки дійсно були в цих лісах у ХVІІ – ХVІІІ ст. Проте, чи ходив тут таки Олекса Довбуш поки невідомо.

Бубницькі чи Поляницькі скелі стали цікавим туристичним маршрутом для галицької інтелігенції у другій половині ХІХ ст., а Іван Франко навіть створив сюди туристичний маршрут через: Східницю – Угрич – р. Стрий – Крушельницю – Корчин – Верхнє Синовидне.

Від: dij.com.ua