Мирон Кордуба – двигун історії

Інтелектуальна еліта, а не народні маси, – двигун історії, – стверджував Мирон Кордуба – український державник, історик, письменник, ворог номер один для радянської влади.

2 березня 1876 р. народився у с. Острів (Тернопілля). Батько Михайло – священик, мати – Емілі Кордуба (дівоче прізвище Любович), донька священика. Закінчив М. Кордуба Академічну гімназію у Львові (1893), навчався на філософському факультеті, спочатку у Львівському (1893-1895), пізніше – у Віденському (1895-1898) університетах. У 1894 р. слухав лекції Михайла Грушевського і потрапив до невеликого числа справжніх учнів.

uahistory.com

У 1895-1896 рр. М.Кордуба навчався у Відні, захистив дисертацію на тему "Історія і відносини в Галицькому князівстві XIII ст.", одержав у Віденському університеті звання доктора філософії.

Поліглот, принципова, дещо сувора, маломовна людина з тонким почуттям гумору й унікальним умінням розповідати анекдоти; мав безліч роботи і хронічну нестачу коштів. Мирон Кордуба вів майже спартанський спосіб життя: вранці обливання холодною водою, кава – і пішки на роботу. Обід і робота за бюрком (стоячи). Їжею не перебирав, але їв регулярно. Палив, але мало.

Мав дружину – невтомну помічницю Євгенію Кордубу з Цегельських, чотирьох дітей (старший син помер у дитинстві, Роман – інженер-електрик (Німеччина), дочка Клавдія – фармацевт (США), донька Стефанія Білинська-Ольшанська з Кордубів. Онуки Борис Білінський – лікар світової слави, його "Онкологія" – перший україномовний підручник з фаху, Андріяна Огорчак – інженер-механік.

Вивчаючи документи, М. Кордуба проникав у таємниці дипломатії різних канцелярій і країн. На перше місце ставив княжі канцелярії, якщо йдеться про ХІІІ ст., "козацька" (гетьманська), канцелярії польських і угорських королів і воєвод (М. Кордуба працював у різних архівосховищах, обстежував колекції Кракова, Відня, Венеції, Бухареста, Москви).

Після проголошення ЗУНР 1 листопада 1918 р. М. Кордуба був консулом Західно-Українського посольства у Відні. 1929 року вченого запросили до Варшавського університету, як професора східноєвропейської історії, там у 1937 році він став професором історії України. Після повернення з Варшави, у 1940 році, М.Кордуба працював у Львові, в університеті, професором історичного факультету. Автор низки ґрунтовних праць ("Південно-Західна Україна", "Територія і населення України", "Етнографічна територія України", "Історія Холмщини і Підляшшя"), статей ("Маркіян Шашкевич", "Про історичну повість", "Шевченко як краєзнавець і археолог"). Збирав матеріали до історично-географічного словника Галичини.

У 1938 вийшла його праця "Що кажуть нам назви осель?", в якій подано першу класифікацію українських топонімів.

Перекладав українською мовою твори Гі де Мопассана і Й. Гете.

Після звільнення Львова від німецької окупації М.Кордубу запросили у Львівський університет, призначили виконувачем обов'язків професора історії України. Він викладав і читав спецкурс "Історія Галицько-Волинського князівства". У цей час більшовики в університеті влаштували суд над концепцією історії України М.Грушевського. М. Кордубі запропонували тему: "Буржуазно-націоналістичне висвітлення історії стародавніх часів, зокрема Київської Русі, у М.Грушевського". Але М.Кордуба виголосив доповідь: "Михайло Грушевський як дослідник княжої доби історії України", у якій назвав його одним з найвидатніших істориків України та шкодував, що вченого критикують його земляки-українці.

Після цього М.Кордуба припинив наукову діяльність. Мужність і відданість науці коштувала вченому дорого: моральний терор, приниження, цькування довели до того, що під час роботи у бібліотеці ім. В.Стефаника 30 квітня 1947 р. у нього стався інсульт.

2 травня того ж року у Львові вчений помер. Поховали М.Кордубу на Личаківському цвинтарі.

Його нащадки мешкають у штаті Огайо, м. Парма.