Ми оминемо всі підводні рифи...

Ми оминемо всі підводні рифи.
Не змусять нас вітри кудись звернути.
З завзяттям створимо нові ми рими.
Лиш тільки б у житті цім не заснути.

Не станемо комусь ми згадувать минуле.
Й сьогодні ще проблем всім вистачає.
Я знаю, ти дзижчиш, проклята куле,
Й уперто, й підло все мене шукаєш.

Я не ховатимусь, хоч й не підставлю спину.
Своє життя прожити треба гідно.
Трудитимусь до поту, до загину.
Не хочу згинути безслідно.

Мене такого ти кохаєш.
Заборгував тобі життів вже десять.
Мене ти все ж іще не знаєш.
А інші – сварять або лестять.

По суті, ми одні на світі.
Нам інших, мабуть, і не треба.
І вже нічого нам не світить.
І лиш в коханні є потреба.

Простішими стають проблеми,
Та їх розв'язувать все важче.
Доводимо собі ми теореми.
А істини ковтаєм натще.

У хаті спокій й на душі – це різне.
Як чорне й біле, небо й вічність.
Щось суне, небезпечне й грізне,
І антидотом служить ніжність.

Та все скінчиться вмить, коли не ждали.
Хмаринка принесе нещастя бурю.
Зарано ми минуле поховали.
Воно нам ще майбутнє збурить.

Анатолій ВЛАСЮК
6 січня 2018 року