Високий кований хрест здіймався у сіре небо і височів над потемнілим куполом невідомої мені будівлі. Хрест був православним. З косою перекладиною у нижній частині…За два кроки звідти мені відкрився неймовірний вид на Ейфелеву вежу. Але того дня вона мене вже не цікавила. У голові кружляла думка: що ж то за хрест? Що він означає? Чомусь була впевнена, що то щось наше. Як мінімум, східнослов'янське . А отже варте того, щоб про нього дізнатися. Та товсті бетонні стіни непроникно бовваніли, зберігаючи мовчанку…
У яку щасливу пору інтернету ми живемо, скажу я без іронії. Першим ділом вдома я відкрила гугл карти і у пошукову графу ввела 16 район Парижу. Невеличка прогулянка віртуальними вулицями і –вуаля! – відповідь готова! Місце, яке мене зацікавило –
цвинтар Пассі (,
rue du Commandant Schœlsing 2) один з найпрестижніших, якщо це умісне означення, у Парижі. Місце захоронення аристократів та мистецької еліти. Цвинтар Пассі споруджений як висячий сад. У ньому єдиному є приміщення, які опалюються! У свій час на цвинтарі влаштовували недільні прогулянки та романтичні побачення. Бо такої тиші, такого свіжого повітря і такого вишуканого оточення на паризьких вулицях і з вогнем не знайдеш…. Багато відомих і талановитих людей знайшли свій останній спочинок тут, хоч сам цвинтар і не надто великий: всього зо 2000 могил.
Перечитую список захоронень. Ось, знайоме по читабельності прізвище:
Башкірцева Марія. Ще кілька кліків мишкою, - і я впевнена, що мою увагу привернула саме її могила. Скажу, що при всій моїй зацікавленості мистецтвом, культурою, літературою, архітектурою, я, по-суті, самоучка. Кожне відоме ім'я приходить до мене у певний час,чи у зв'язку з обставинами, а не через кипи підручників. Тому про цю художницю я дізналася лише завдяки своїй спостережливості.
Знову ж, цікава біографія, непересічна доля. Тут вже без сумнівів Марію можна назвати українкою за походженням, бо народилася в українському селі Гавронці. Її батько, Костянтин Башкірцев, був великим землевласником та очолював дворянство Полтавської губернії. Мати, Марія Бабаніна, харків'янка, донька полковника — аристократа, який був бібліофілом, англоманом і поціновувачем мистецтв.
Я не буду переповідати її життєві перипетії, бо це ви можете знайти менш, ніж за дві секунди доступною вам мовою. Скажу, що її картини мені дуже подобаються. Відчутно і талант, і неабиякий вольовий стержень. А от щоденник розчарував. Я бачила лише зманіжену панну, яка за будь-що хотіла залишитися в історії. Якось звикла, що щоденник пишеться для себе, а тут відразу з перспективою на друк. Хоча, хто його знає, як боляче молодій талановитій дівчині знати, що, можливо, вона не доживе вже до завтрашнього світанку….
Мавзолей, у якому похована Марія, свідчить одночасно про багатство сім’ї Башкірцевих, і про визнання ще за життя її таланту художниці. Склеп, побудований Емілем Бастьєн-Лепажем, є також місцем поховання інших членів сім'ї Башкірцевих-Бабаніних.
Всередині все облаштовано, наче художня студія: зберігаються деякі картини Башкірцевої,
в тому числі одна з її останніх робіт "Святі жінки", її мольберт, меблі, скульптура. Зараз склеп визнаний історичною пам'яткою.
На стінах з зовнішнього боку викарбувані списки її творів і слова:
«Ô Marie, Ô lys blanc, radieuse beauté,
Ton être entier n’a pas sombré dans la nuit noire,
Ton esprit est vivant, vibrante est ta mémoire,
Et l’immortel parfum de la fleur est resté.»
Що у перекладі означає приблизно таке (вибачайте, я не поет):
"О, Маріє, о, ліліє біла, сяюча красо,
Твоя сутність не потонула у темній ночі,
Твій дух живий, яскрава твоя пам'ять,
І безсмертний аромат квітки залишився.»
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
