Марія Башкірцева

Ось так описує XVII округ українська художниця Марiя Башкірцева, чиє ательє розмiщувалося на вулицi Ампер, 30: 

"Бульвар Батiньйоль або навiть авеню Ваграм — чи вдивлялися ви в цi вулицi з перехожими? Тi, хто сидить на лавцi — це справжнiй роман, справжня драма!.. Невдаха, котрий одну руку поклав на спинку лавки, а iншу - на колiна, очі його бiгають. Жiнка з дитиною на колiнах, жiнка з простолюддя. Робочий, що задрiмав. Фiлософ або вiдчайдух, що замислено палить... Можливо, я бачу занадто багато речей, однак придивiться гарно десь о п'ятiй чи шостiй годинi вечора..".

Я частенько згадую українку, в яку був закоханий увесь Париж, але багато хто нiколи досi не чув про Марiю Башкірцеву.

Художниця Марiя Башкірцева народилась у заможнiй родинi на Полтавщинi. Оскiльки стосунки мiж батьками були, м'яко кажучи, негармонiйними, Марiя змалку подорожувала країнами Європи. Вона проживала в Нiццi, де її iменем названо вулицю, вона вiдвiдала руїни Помпеї, з якою вона порiвнює жiнку ("жiнка до одруження - немов Помпея до виверження Везувiя, а пiсля одруження — Помпея пiсля Везувiя"), i навчалася в Парижi, де i померла на двадцять четвертому роцi життя... "Життя — це Париж, Париж — це життя", — писала Марiя.

Обдарована надзвичайною вродою i неординарним талантом, Марiя Башкірцева завжди була в центрi уваги чоловiкiв. Її осипали комплiментами i подарунками (одними з найоригiнальнiших були овочевi композицiї, хоча Марiя обожнювала полуницю). Вона отримувала тонни листiв i на прохання вiдписати котромусь з її обожнювачiв, вiдповiдала: "Я немов газета Фiгаро, я отримую багато листiв"...

Вона навчалася в престижнiй академiї Жюлiана i її картини виставлялися пiд час Паризького художнього салону, що спочатку проходив у Палацi Iндустрiї, а пiсля його демонтажу — у Луврi. Ось як описує художнiй салон Емiль Золя: "Сюди приходить звичайна юрба: неуки, гаволови, перехожi, якi вештаються лиш задля того, аби збавити час. Це вже стає звичкою: люди, якi найменше цiкавляться малярством, щороку вiдвiдують виставку, оскiльки були на нiй торiк i сподiваються зустрiти тут знайомих. Вiдвiдання виставки ввiйшло в програму паризького життя так само, як кiнськi перегони i паради". Але слiд зазначити, що для багатьох художникiв це був шанс "пропiаритися" i заявити про себе (наприклад, iмпресiонiсти). Вони навiть боролися за мiсця на стiнах для розмiщення картин, що є першими спробами мерчандайзингу.

Художниця в бiлому (так її називали) стала вiдомою завдяки своєму щоденнику, який вона почала писати з 15 рокiв. На тi часи публiкувати щоденники було ознакою поганого тону, але щоденник братiв Гонкурів — яскравий приклад демонстрацiї соцiального, полiтичного i культурного життя Парижа. Незважаючи на сувору редакцiю матерi, щоденник Марiї Башкірцевої залишається шедевром, де з одного боку пристрастi та марнославство, вередливiсть, жага до багатства i слави спочатку створюють образ розбещеної української стервочки, але в її роздумах вiд гординi до самозневажання лише крок, тому фiлософськi iдеї (вона була однiєю з перших фемiнiсток у Францiї), детальний опис мiсцевостей, поетичнi фрази, фатальне передчуття кiнця, створюють образ надзвичайно талановитої та чуттєвої дiвчини.

Ось що пише стосовно Марiї французький письменник Франсуа Коппе: "Щоденник просякнутий тонким психологiзмом, романтичною жадобою до слави i, разом з тим, трагiчним почуттям приреченостi. Критики вiдзначили оригiнальнiсть i своєрiднiсть її робiт, бездоганне володiння олiвцем i пензлем, а також душевне тепло i м'якiсть у зображеннi персонажів. У свої 23 роки вона здавалася набагато молодшою, невеличка на зрiст, зi стрункою талiєю i круглим обличчям: золотаве волосся, темнi очi, якi сяяли думкою i горiли бажанням все бачити й знати, губи, що свiдчили одночасно про твердiсть, доброту i мрiйливiсть. Мадемуазель Башкірцева з першого погляду демонструвала неабияку волю, що ховається за нiжнiстю, приховану енергiю та грацiю. Усе разом робило її навдивовижу мудрою. Пiд жiночою привабливiстю вчувалася непохитна чоловiча сила...".

Незадовго до смертi Марiя Башкірцева проводила час iз безнадiйно хворим художником Жюлем Бастьєн-Лепажем. Прогулюючись у Булонському лiсi та в саду Багатель, вони обговорювали власнi картини та творчi плани на майбутнє.

Одним з нацiкавiших прикладiв листування залишаються листи Марiї Башкірцевої до Гi де Мопассана. Спершу це були анонiмнi листи, а згодом (пiсля смертi Марiї) Гi де Мопассан написав: "Це була єдина троянда мого життя, чий шлях я осипав би трояндами, знаючи, що вiн буде таким яскравим i таким коротким!".

Похована Марiя Башкірцева на цвинтарi Пассi, у каплицi, що формою нагадує ательє. Бiльшiсть картин Марiї було знищено пiд час бомбардувань часів Другої свiтової, але її твори збереглися у Паризькому Луврi, Орсе i Маленькому Палацi, а також у художнiх музеях Харкова, Днiпропетровська i Сум.

Докладнiше про художницю можна дiзнатися з книжки "Марiя Башкірцева" Михайла Слабошпицького. Фраза Марiї — "Любов дає нам можливiсть уявити свiт таким, яким вiн має бути" — може слугувати епiграфом її життя...