Мандруймо Україною

Події, що захлиснули нашу державу в листопаді 2013, перетікаючи з революції у війну, продовжуються дотепер. Страшна ситуація на Сході України багатьох лишає небайдужим, проте, як не дивно, має невеличкі позитивні риси, зокрема масову українізацію у всіх сферах життя. Цей природний процес, який мав відбутись давно, розквіт саме зараз, на тлі трагедії. Ми почали переходити на українську мову у спілкуванні, купувати вітчизняні товари, цікавитися історією і культурою рідного краю. Ось на останньому сьогодні я і хочу зупинитись трохи детальніше і розповісти про свою невеличку подорож Київською областю минулими вихідними.

Я завжди любила подорожувати Україною і багато де вже встигла побувати, проте прискіпливо придивлятись до міст, в які приїжджаю, почала лише зараз. Хочеться особисто перевірити готовність міст і містечок хоча б до внутрішнього туризму, на який зараз дуже стрімко росте попит. Тож почнімо подорож.

Минулі вихідні нарешті перші по-справжньому теплі дні і, звісно, сидіти вдома не викликали бажання. Тож у путь.

Живучи в столиці, ми вирішили далеко не їхати, а зробити подорож одного дня у якесь мальовниче місце Київської області. Першим пунктом стало село Томашівка, розташоване за 15 км від Фастова. Воно було обране за присутність у ньому садиби Хоєцьких. Але про все по черзі.

Ранок неділі очікувано виявився теплим і сонячним, одним словом - ідеальним для подорожі. Тож ми залили повний бак, взяли два капучино з корицею і вирушили в дорогу, яку вже показував нам навігатор.

Виїхавши з Києва ми потрапили на трасу Р04 і були приємно здивовані доволі рівним асфальтним покриттям. Дві вузькі смуги вели нас на південний-захід, минаючи широкі поля і час від часу пірнаючи у соснові ліси. Чудові краєвиди весняної України відкривались нам: і молода, яскрава зелень, і ошатне, ніби вбране до свята, цвітіння фруктових дерев, і лелеки у гніздах; все це наша Батьківщина, що прокидається після зими.

За якусь годину часу ми дісталися Томашівки, що на річці Ірпінь. Перша згадка датується 1676 роком. Легенда розповідає, що село було засноване людьми, котрі вижили після козацького повстання проти поляків, біля могили свого загиблого отамана Томаша. Проте про козацьке минуле села відомо мало. До кінця XVIII століття ці землі належали київським митрополитам. З 1795 року перейшли у власність до князя Г. Долгорукого, який вже у 1810 продав Томашівку поляку, мазовецькому шляхтичу і депутату польського Сейму, Яну Хоєцькому. Останній власник цих земель в 1903-1910 роках побудував палац. У радянські часи це була школа, а в 2000 році маєток віддали монахам, які й розмістили тут Ризоположенський скит Свято-Введенського монастиря УПЦ МП.

В'їхавши в Томашівку майже одразу на очі трапився дорожній знак, який вказував на монастир. Територія огороджена високим парканом з вежами. При вході описані правила поведінки і обмеження – стриманий одяг, заборона фото… Ми заздалегідь знали про одяг, а фото… Якщо не нахабніти, то знімки ви зробите, все таки це пам’ятка архітектури національного значення.

Територія простора, красива. Розцвітають квіти, зеленіє трава, пишно буяє садок, зорганізований монахами. А посередині стоїть сам маєток, як перлина у мушлі. Його чудовий стан майже нічим не видає сторічний вік, а архітектор В. Куликовський, що створив цю красу, чудово передав дух епохи (він також автор будівлі Управління Південно-Західної залізниці, вокзалу у Козятині тощо). Навколо маєтку маленькі скульптури – леви, янголи, орли – прикрашають територію.
 
Все нагадує про колишніх власників, про розмірене життя цих польських шляхтичів, які тут гуляли, влаштовували прийоми. Для мене атмосфера й досі сприяє тому, що тут легко уявляються дами в пишних сукнях, карети з кіньми. Весь архітектурний ансамбль ніби висмикнули в одну мить зі свого часу і перенесли у наш.
 
Звичайно, на даху будівлі вже розміщенні хрести, та й по території їх багато, проте вони якось не домінують. В сам будинок ми зазирнули тільки в перші дві кімнати. І хоч всі стіни завішані іконами, там теж досі відчувається інший дух. Цьому сприяють і старі, але охайні пічки, обкладені глянцевою плиткою, і ліпнина на стелі.

За маєтком колись був чудовий парк, проте зараз прохід загороджений. Ще на території монахи тримають міні-зоопарк, в якому є страуси, павичі та інші птахи і звірі. А також вони побудували декілька невеличких храмів. Загалом, залишається приємне враження від краси і спокою, хоча і є помітними два світи, дві епохи, які намагаються ужитися разом на цьому клаптику землі, а це дається не легко через такі відчутні відмінності між ними.

А ми тим часом вирушили далі, у Фастів. Адже до нього від маєтку Хоєцьких якихось 15 км. Про продовження цієї подорожі у наступних статтях.


Вас також можуть зацікавити:
ТОП-10 замків України, які варто відвідати влітку
Україна для мандрівників: В Україні є теж чимало цікавих куточків для подорожей
Як виглядає Україна з висоти пташиного польоту
Кам'яні велети України
Містами України: фото найчарівніших куточків нашої Батьківщини
JUST LVIV IT: улюблені місця Львова
8 музеїв  Києва, які обов’язково варто відвідати
Архітектурні шедеври України