Л.Д.

***

немає порятунку
від осени,
коли на щитах літо
принесено в жертву
 
легені тоді мов двір
прохідний,
наповнені вітром
і пустирищем,
де заблукані пси
брешуть
 
тіло моє
мов лук натягнений,
де тятива завше
бринчить стоголосо
і стрілою летить
просто у яблучко
 
тіло твоє
білим пухом
спадає
на долоні
мов одноразова
сніжинка,
що від жаги
губ моїх
зазнає смерти
 
білим полум’ям
незагашеним
вгамовуємо пристрасті
недочасні,
щоби переболівши
дощем і снігом,
назавше залишитись
вірними собі…

Зб. "Місто пливе наді мною" (2010)