Лауреат Нобеля з України

15 липня 1916 р. у Парижі на сімдесят першому році життя після чергового інфаркту помер Ілля Мечников. Незадовго до смерті Мечников написав: "Моя мати померла у 65 років, батько у 68, брат у 57. Серцева спадковість у мене, безперечно, погана. Тож нехай ті, хто вважає, що за моїми правилами я повинен був би прожити 100 років і більше "пробачать" мені передчасну смерть з огляду на вищезгадані обставини".
  "Знайомство з біографіями великих людей дуже повчальне для вивчення людської природи", — писав Ілля Мечников.

Наймолодший із п’яти дітей Мечникових народився у 1845 році у мальовничому селі Іванівці на Харківщині. Батько українсько-молдавського роду служив офіцером; він програв у карти більшу частину родинного майна. Мати Емілія – єврейського роду Неваховичів доклала чималих зусиль, щоб її сини стали вченими світового рівня.

Ілько уже в 5 років відчув себе "професором": читав лекції з біології братам і платив по дві копійки за "сеанс" кожному слухачеві. Блискуче навчався у Харківському ліцеї. У шостому класі переклав з французької книгу Грув "Взаємодія фізичних сил", 16-річний Мечников надрукував статтю в московському журналі на прочитаний ним… підручник з геології професора Леваковського. Вступив до Харківського університету в 17 років і одразу Ілля подав заяву про відрахування. Так Мечников вирішив прискорити процес навчання.

Самостійно Ілля за два роки пройшов чотирирічний університетський курс природничого відділення фізико-математичного факультету. 19-річний доцент Харківського університету швидко став легендою. Ілля Мечников заглибився у вивчення біології й одержав престижну міжнародну наукову премію К. Бера. Після захисту дисертації на звання доктора біології двадцятитрирічний Ілля отримав запрошення на посаду професора зоології до Петербурзького університету. На жаль, зміна клімату, перевантаження сприяли розвиткові хвороби очей; недуга не давала працювати з мікроскопом, тому він перейшов до Одеського університету.
  У цей час біолог замислився над проблемою одруження. Мечников вважав, що "жінки не здатні до самостійної творчої діяльності, а геніальність — така ж вторинна статева ознака чоловіків, як борода", і розробив план подружнього життя. Мечников вирішив "виховати для себе дружину" й обрав для цього дочку друга ботаніка Андрія Бекетова. Та Ілля Мечников раптово захворів.

Перебуваючи у ліжку, чекав появи обраниці, але навідувалася тільки племінниця Бекетова Людмила Федорівна. Не дуже вродлива, закохана в Іллю дівчина годинами сиділа біля ліжка, читаючи йому книги (бо Мечников майже осліп). Зрештою юнак, відчув, що йому бракує цієї щирої доброї дівчини, і вирішив одружитися. А в Людмили прогресував туберкульоз. Ілля був у відчаї, але не змінив рішення. У день весілля з восковим обличчям Людмилу внесли до церкви в кріслі.

Подружжя змінило петербурзький клімат на тепло Італії. Ніжна турбота, ретельний догляд, лікування не змогли поліпшити стан здоров’я дружини. Після чотирьох років боротьби 27-річна Людмила померла. Мечников у депресії зважився на самогубство: випив велику дозу морфію, але його знудило. Врятувало вченого кохання.

Професор Одеського університету одружився з 15-річною студенткою Ольгою Білокопитовою та прожив з нею 43 роки. Ілля Ілліч "виховав" собі дружину – помічницю, друга, наукового асистента, жінку його мрії. Мечников свідомо вирішив не розмножуватися, бо вважав "злочинним сприяти появі на світ собі подібних". У Ольги ж протягом року пішли з життя батьки, тому Мечникови стали опікунами двох братів і трьох сестер.

Коли 20-річна Ольга захворіла на черевний тиф і лікарі визнали її стан безнадійним, Мечников удруге зважився на самогубство. Ілля вдався не до морфію, а до… поворотного тифу. Він прищепив собі тиф, щоби померти разом із коханою і "допомогти" науці з’ясувати, чи передається тиф через кров. Тиф передався, але Мечников і його дружина одужали; хвороба зменшила песимізм і викликала поліпшення зору.

На знак протесту проти реакційної політики в галузі освіти, що здійснювалась царським урядом і правою професурою, Ілля Мечников вийшов у відставку і виїхав до Італії, де його старший брат гарібальдієць був важко поранений. Ілля Мечников врятував Лева, після чого той був професором географії Невшательського інституту, професором у Токіо, написав цикл розвідок і повість про запорізьких козаків.

У 1883 році Ілля Мечников відкрив явище фагоцитозу, за що через 25 років одержав Нобелівську премію. У 1886 році в Одесі Ілля Мечников із своїм учнем Миколою Гамалією заснував і очолив першу в Російській імперії та другу у світі бактеріологічну станцію, створену для боротьби з інфекційними хворобами людини й тварин. На запрошення Луї Пастера Мечников переїхав до Парижа, жив на вул. Дюто поблизу лабораторії, яку 28 років очолював і де започаткував школу мікробіологів. У 1908 р. самотній старий багатій Іфла-Озіріс заповів Пастерівському інституту 28 мільйонів франків, з цього часу науковий керівник інституту Пастера Ілля Мечников почав отримувати винагороду за свою працю! Сьогодні корпус Інституту Пастера, відкритий 26 листопада 1984 р., носить ім’я українця.
 
Мечников не гнівив долю "суїцидальною поведінкою". З роками більш життєстверджуючим і радісним ставало його світовідчування, а інтерес до проблем смерті, хвороб, старості зберігся. Читаючи Біблію, Мечников звернув увагу на слова: "І помер у старості добрій, постарілий і насичений життям…" І тоді видатний імунолог подумав: а може, і справді життям можна "насититися", і померти спокійно, погодившись з тим, що земний шлях пройдено?

На думку Мечникова, людина боїться смерті тому, що вмирає зарано. Він був переконаний, що для довголіття треба вживати велику кількість кисломолочних продуктів або кефіру, заквашеного болгарською паличкою. Прагнучи віддалити смерть, стежив за способом життя: пив лише кип’ячену воду, ніколи не їв немитих плодів, не вживав алкоголю, ігнорував азартні ігри. Мечников визнав, що людина повинна пройти повний життєвий цикл, "ортобіоз", "повний і щасливий цикл життя, що закінчується спокійною природною смертю".

У 1903 р. вчений опублікував "Етюди про природу людини", присвячені "ортобіозу". Мечников доводив, що величезним є вплив харчування на тривалість життя, що старість і смерть у людини наступають передчасно від самоотруєння організму. Він надавав великої уваги стимуляції захисних сил організму. Дослідженнями про вплив кишкового самоотруєння на старіння Мечников започаткував геродієтику – науку про здорове харчування. Ідеї вченого спричинили до вивчення ентеросорбентів – речовин, здатних затримувати старіння.

Найбільшого значення Мечников надавав кишковій флорі, тому запропонував низку заходів боротьби з самоотруєнням (стерилізація їжі, обмежене споживання м’яса). У 1908 р. Мечников опублікував статтю "Кілька слів про кисле молоко", де доводив, що найбільша кількість "столітників" є у Болгарії: 4 на 1000 осіб. Він пояснив тенденцію споживанням великої кількості кисляку (болг. кисіль мляко — "кисле молоко"). Мечников обґрунтував необхідність вживання кисломолочних продуктів і розробив власний рецепт кисляку, який пив сам і рекомендував іншим.
  1908 року Нобелівський комітет ухвалив мудре рішення — присудив одну Нобелівську премію двом непримиренним противникам: Іллі Мечникову та Паулю Ерліху. Мечников іронізував: "Нобелівська премія, як чарівна паличка, вперше відкрила світові значення моїх скромних робіт".

Він заповів своє тіло на медичні дослідження з подальшою кремацією. Урна з прахом зберігається в бібліотеці Пастерівського інституту.