Невидимі українці в кіно

Вони лишаються за кадром. Вони – по ту сторону камери. Саме від їхньої постановки у значній мірі залежить успіх картини. Вони – це режисери. Стівен Спілберг, Джеймс Камерон, Роберт Редфорд, Лео Маккері, Віктор Флемінг – всі ці, і не тільки ці, імена вам знайомі. Так, ці люди – відомі всьому світові.

А чи знаєте ви, що й українських режисерів можна поставити в один ряд з ними? За їхні досягнення і премії, за їхній талант і, саме головне, – за їхні картини, які зачіпають щось у душі і, завдяки яким, цих українців знають у світі.


Вас також можуть зацікавити:
10 найвизначніших кінорежисерів України
 

Крізь вогонь і воду

Мало хто не чув про фільм "Той, Хто Пройшов Крізь Вогонь". А чи чули про його режисера і сценариста? Михайло Іллєнко – людина, яка про цю ж картину з гордістю сказала: "Ми зробили зараз фільм, який успішно руйнує стереотипи" (це про тих, хто говорить, що українського кінематографу немає).

Цікавим є те, як знімалися деякі кадри цього фільму. У Іллєнка був період, коли зйомки перервалися на досить довгий час через недофінансування. І саме тоді капітан яхти "Купава" запропонував режисерові піти у кругосвітню подорож на цій же ж яхті. Спершу режисер відмовлявся, аргументуючи тим, що "навколо світу - це 2 -2,5 року", а в нього немає стільки часу. Пізніше він погодився, що попливе з ними, але, якщо це буде необхідно, повернеться.

"Коли я зрозумів, що зможу відзняти епізод цього фільму, то взяв апаратуру, костюм головного героя, і ми сіли на яхту. Пройшли Чорне море, Середземне, перетнули Атлантику. План був – зайти в Антарктиду", - розповідає режисер. І справді, якщо є можливість зняти кадри, а не домальовувати їх потім у комп’ютерній графіці, то чом би ні?
 

Через тернії - до зірок

Дебют і одразу - три номінації на "Оскар". Правда, неймовірно? А якщо ще сказати, що це був дебют українця за походженням Вадима Перельмана? Може, ще й чули і вам подобається його картина "Будинок з піску і туману"?

Кажуть, що екранізовувати книгу з однойменною назвою Андре Дюбуса хотіли досить багато режисерів та тільки Вадиму автор відповів: "Так". Як говорить сам українець, йому пощастило, він просто надзвичайно сильно хотів створити саме цю картину. "Я розказав йому про своє життя, про те, що ця книга значить для мене. У цій книзі зачепили паралелі з моїм життям. Я бачив себе і в Берані, і навіть в Кеті". Так чим саме ця історія нагадала Вадиму його власне життя?

Він народився в 1963 році у Києві і до шести років проживав у комунальній квартирі. Пізніше , впродовж двох років у житті маленького хлопчика тривали жалОби одна за одною. "В 70-му році мій дідусь з татової сторони помер у нас на очах. Ми святкували Новий Рік. Він сказав тост за нас всіх, за життя, за щастя. Випив – і тут же помер. Через два роки помер мій батько і п’ять близьких родичів". Пізніше Вадим з матір'ю мігрували в Італію, згодом - у Канаду. Їм обом було нелегко, проте, не зважаючи на всі труднощі, Вадим став відомим режисером, який заробляє гроші на комерційній рекламі, а фільми має можливість знімати виключно ті, які сам хоче.
 

Визнання глядачів і критиків

Документальні, документальні і знову документальні фільми... І нарешті – художні. Сергій Лозниця починав свою кар’єру режисера саме з документальних фільмів. І на питання - чому ж після 11 фільмів цього формату він вирішив взятися за художні картини, відповідає: "Якось для себе я не дуже відділяв документальне кіно від художнього, бо ж і те, й інше – це все один феномен – це КІНО. Інша справа, що ігрове кіно робиться трохи по-іншому. І робити його набагато складніше, як мені це стало зрозуміло зараз. Набагато складніше, ніж документальне! Скажімо, коли я робив документальне кіно, моя група складалася з 4 осіб, а художня картина – це, звичайно, водоспад! Це - організаційно дуже важко."

Проте в обох випадках українцеві все вдається: не дарма ж і за документальні, і за художні картини він встиг отримати багато нагород; був не один раз номінований на престижні премії і здобув визнання і глядачів, і критиків.

На його рахунку три повнометражних і шість короткометражних фільмів, які отримували призи на фестивалях у Кракові, Лейпцигу, Карлових Варах. Серед найвідоміших - "Портрет" (2002), "Блокада" (2005), "Артіль" (2006).

У 2010 році він уперше брав участь у Канському кінофестивалі з фільмом "Щастя моє", а уже в минулому 2012 році отримав спеціальну нагороду ФІПРЕССІ — Міжнародної федерації кінокритиків на Канському кінофестивалі – цього разу вже за картину "В тумані".
 

Далі буде...