Народився Генріх Семирадський в селі Новобєлгород (нині смт Печеніги) біля міста Харкова. Поляк за походженням, син генерала царської армії, військового лікаря Іполита Семирадського. Мати – Михайлина Прушинська. Його родина тісно пов’язана з сім’єю Адама Міцкевича. Коли Генріху було 4 роки, родина переїхала до Харкова.
uahistory.com
Мав хист до живопису з дитинства. Початкову художню освіту Семирадський здобув у Харківській чоловічий гімназії №2, де відвідував уроки малювання в учня Карла Брюллова – художника Дмитра Безперчого і вважав його своїм єдиним учителем. З Безперчим Семирадський листувався все життя. Учився Генріх і у художній школі Марії Іванової-Раєвської. Він прекрасно знав мови, читав античних авторів грецькою, латиною. У 1860 р., на прохання батька, вступив до Харківського університету на фізико-математичний факультет, де отримав ступінь кандидата природознавчих наук; його дисертація з біології (тоді мала милу назву "рассуждение") була на тему "Про інстинкти комах". І татуся Генріх уважив, і собі не зрадив – став вільним слухачем Петербурзької Академії мистецтв. Дочка Генріха Семирадського Ванда розповідала, що батько з Петербургу завжди на канікули приїжджав до Харкова.
Двадцять років на землі Харківщини тривала "сонячна ідилія" Семирадського. Невелика збірка творів Г.Семирадського з української тематики свідчила про глибинні зв’язки з землею, де він народився.
Наприклад, вражає дохристиянське свято очищення у ноктюрні "Ніч на Івана Купала",
uahistory.com
де поєднано холодне місячне сяйво і гаряче світло від вогню. Картина студента Петербурзької АМ виставлялася в Одесі, де її придбав лікар Котелєв. У онука того одесита у 1983 р. Львівська галерея придбала полотно.
Ще одне олійне полотно Семирадського "Сільська ідилія" знаходиться у збірці Львівської галереї мистецтв з 1912 року.
uahistory.com
Сонячна ідилія Слобожанщини викликає добру посмішку: мати молодая у вишиванці перебирає листя тютюну, малий бешкетник смикає за хвіст терплячого собаку.
Сьогодні на місці садиби родини живописця вулиця, провулок і в’їзд Семиградський у районі Сабурової дачі. Кожного разу йде мова про зайву літеру в назві, але нікому немає до цього справи.
У 1870 р. Генріху присудили велику золоту медаль з правом на пенсіонерську поїздку за кордон на шість років. Як пенсіонер Академії відвідав Мюнхен, де познайомився з відомим художником Карлом фон Пілоті та написав свою першу масштабну картину. Семирадському пощастило вигідно продати картину "Римська оргія" і на виручені кошти відправитися до країни мрій – Італії.
Полотно придбав спадкоємець російського престолу, в майбутньому — імператор Олександр ІІІ. У особі імператора Семирадський знайшов і покровителя, і постійного замовника картин: той був настільки вражений творчістю художника, що поступово придбав фактично всі його масштабні полотна. З часом колекція монарха стала ядром Руського музею і найпершими у ній були роботи поляка Генріха Семирадського.
Те, що Олександр ІІІ поважав Семирадського, його інтелект, уміння аристократично поводитися та красиво говорити; він вів із художником довгі бесіди; купував його роботи і забезпечував державні замовлення, породжувало армію заздрісників і ворогів; роздмухувало війну між академізмом і передвижництвом. Так, Павло Третяков не купив жодної картини Г. Семирадського і заповів раді не купувати його полотен. Чому?
Легенда оповідає, що колекціонер відвідав майстерню Семирадського, відібрав полотно, сказав, що купує, але просить змінити підпис. Він пояснив, що Третяківка – галерея російських художників, тому треба латинку замінити кирилицею. Семирадський мав елегантний декоративний підпіс і не погодився його міняти. З того часу Третяков завжди підкреслював, що Генріх – не російський художник. Втім мова йде й про особистий конфлікт.
Російські художники, люди широкої та щедрої душі інакше, як "ничтожным полячишкой" Семирадського не називали.
"Хіба це російська картина?" — обурювався живописець Григорій М’ясоєдов у листі до Стасова, називаючи автора "чортополохом", який необхідно викорінювати.
Пізніше "класово чужою" була оголошена творчість Г. Семирадського більшовиками.
Власне, цькування колегами та "добродіями" стало причиною хвороби пана Генріха. Семирадського в Росії визнавали троє: поляк Врубель, француз Бенуа та німець Олександр ІІІ. На жаль, подібне було і в польському середовищі. Крім того, Семирадський зустрів кохання свого життя: двоюрідну сестру Марію Прушинську з-під Мінська, а в Росії дозволу на такі шлюби не давали.
А в Італії художник купався у славі. Знаменита галерея Уффіці замовила йому автопортрет (цієї честі удостоїлися О. Кіпренський та І. Айвазовський).
Спочатку Генріх Семирадський закохався у Флоренцію, навіть зняв собі студію в місті; потім побачив Рим, і вирішив – у цьому місті лишиться на все життя. Художник приїхав до Харкова, продав родовий маєток, бо генерал Іполит Семирадський вийшов на пенсію і переїхав до Варшави (Польща).
uahistory.com
На отримані кошти художник за проектом відомого італійського архітектора Ф.Азурі в Римі, на віа Гаета, побудував двоповерховий такий мармуровий палац, щоб можна було писати картини з персонажами на весь зріст. Маєток мав дві майстерні: верхню та нижню. Нижня була для прийомів, а Семирадський приймав у маєтку коронованих осіб, відомих художників і надавав притулок талановитій молоді.
Спеціальні складні механізми допомагали піднімати великі полотна у верхню майстерню. Стіни будинку прикрашали барельєфи, старовинна зброя, тканини, шкури диких тварин. Палаццо Семирадського на via Gaeta оточено садом із рідкісними рослинами, які висаджував і доглядав дипломований біолог. Було встановлено день, коли двері майстерні Семирадського відкривалися для всіх відвідувачів.
У 1873 році у Римі Генріх Семирадський зробив дві епохальні справи: отримав звання академіка й одружився з Марією. Ворожа критика в царській Росії, неприйняття суспільством його шлюбу призвели до того, що Семирадський жив і працював головним чином за кордоном. Згодом знайшлися троє синів і дочка Ванда (старший син Леон помер немовлям). З роками живописець почав гірко усміхатися: запах сіна і співи коників-стрибунців нагадували йому рідний Харків.
Професор Петербурзької академії, почесний член Римської, Берлінської, Паризької і Туринської академій не забував України. Генріх Семирадський, визнаний європейський геній, приїхав до Харкова, прийшов на ювілейний вечір до своєї старої сліпої вчительки Марії Івановій-Раєвській і поклонився їй та Сергію Васильківському — в ноги! За науку, за терпіння!
У 1878 р. на Всесвітній виставці в Парижі художник отримав орден Почесного легіону за композицію "Світочі християнства", що зображувала перших мучеників християнства в добу імператора Нерона.
У 1889 році отримав золоту медаль на Мельбурнській міжнародній виставці.
Величезна декоративна завіса "Парнас" була написана Генріхом Семирадським у 1900 році в Римі і кілька місяців, до монтажу в Львівському оперному театрі, експонувалася в італійській столиці. В останні роки Семирадський охоче виїздив вночі на етюди в передмістя Рима. Пейзаж став головною моделлю.
uahistory.com
З роками мінявся характер художника Семирадського: чуйна, щедра людина, яка ніколи не відмовлялася допомогти, стала складною, похмурою. Він захопився окультизмом, містикою. Передчуття гнітили душу, страшний біль убивав тіло.
23 серпня (5 вересня) 1902 р. у своєму маєтку Стршалков біля Радомська від раку язика помер художник світової слави 58-річний Генріх Семирадський.
Генріха Семирадського поховали у Варшаві біля батьків, а через рік останки художника були перепоховані в крипті заслужених у костелі Св. Станіслава "На Скалці" в Кракові.
У 2002 році Генріху Семирадському у Печенігах відкрили пам’ятник, який і досі вважається єдиним у світі. Його автори – харків’яни: скульптор Сейфаддін Гурбанов і архітектор Юрій Шкодовський.
uahistory.com
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
