Микола Леонтович - український композитор, автор широковідомих обробок українських народних пісень для хору "Щедрик", "Дударик", "Козака несуть". Його обробка "Щедрика" відома у всьому світі як
різдвяна колядка "Carol of the Bells".
wikipedia.org
Геніальний ювелір української пісні, славетний композитор Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 р. на Поділлі у селі Селевинці у родині священика. Продовжуючи сімейну традицію, мав стати духовною особою: закінчив семінарію у Кам’янці-Подільському, одержав звання регента Петербурзької придворної співацької капели. Та не став Леонтович священиком, працював учителем у Вінниці, на Донеччині, у наших степових селах тоді ще Катеринославської губернії. І не міг козак не побувати на Хортиці. Ця подорож надихнула маестро на обробку козацьких пісень. Микола Дмитрович керував учнівськими колективами і творив власні обробки народних пісень. Опублікував він понад 200 таких творів, як "Щедрик", "Козака несуть", "Мак".
Коли постала Українська Народна Республіка, Леонтович став комісаром Першої української капели, викладачем музично-драматичного інституту ім. Лисенка. У 1919 році, коли столицю окупували денікінці, Микола Леонтович забрав дружину та дочку і повернувся до Тульчина. Холодно, голодно велося родині, але композитор працював на майбутнє, створював оперу "На русалчин Великдень". Леонтович викладав у тульчинському жіночому єпархіальному училищі. Отам і написав останній роман життя зі своєю ученицею Надією Танашевич.
На світанку 23 січня 1921 р. у рамках акцій червоного терору було убито композитора.
Суворої зими 1921 року пан Микола разом із дочкою чимчикували у село Марківці, де жили батьки Леонтовича. Там він перепочине, побачить своє перше кохання (у його очах вона завжди була юною авторкою його першого лібрето), потім візьмуть сидір від батьків і з гостинцями повернуть додому. Микола Леонтович поклав руку до кишені, де були квитки. Микола з дружиною вже все узгодили: він з коханою Надією виїде за кордон.
Я провела кілька годин у будинку о. Дмитра Леонтовича на Вінниччині, тому все так яскраво бачу. Ось на цьому роялі 43-річний пан Микола грав останній раз, а слухачем був його вбивця. На цій канапі композитор спав, коли на світанку оперуповноважений губернської ЧК Грищенко з гвинтівки застрелив Леонтовича. Ось через це вікно тікав злодій. Так система розправилася з митцем, знакове вбивство говорило: "Така доля чекає кожного самостійника".
На дев’ятий день пам’яті Миколи Леонтовича друзі започаткували комітет Леонтовича, що через рік став Товариством. Згодом ім’я українського композитора забулося. Тільки 1977 року Київським театром опери та балету було поставлено оперу Миколи Леонтовича за казкою Бориса Грінченка. Її дописав і відредагував Мирослав Скорик, назвавши твір "Русалчині луки". А ще через 20 років було відкрито музей Леонтовича.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
