Ми продовжуємо серію публікацій про відомі
психологічні експерименти та дослідження. Наскільки ви спостережливі? Чи помічаєте людей, які кожного ранку їдуть з вами на роботу? Чи пам’ятаєте колір очей вашого останнього співрозмовника? Чи впізнаєте обличчя жінки, яка зранку продає вам каву? "Все я добре пам’ятаю" - роздратовано скажете ви, бо певно втомилися від статей, що починаються з питань. Якщо так, то, мабуть, ця стаття не буде для вас виключенням. Однак, якщо хоча б над одним питанням ви замислились довше, ніж на 5 секунд, то, можливо, у сьогоднішньому експерименті ви впізнаєте себе ;)
Отож, що ж цікавого у експерименті №2? Для багатьох людей він став причиною задуматися над тим, що ми помічаємо та на чому концентруємо нашу увагу. Я почала запитувати себе, а чи можливо запам’ятати все необхідне і що саме наша пам'ять вважає справді вартим уваги? Як ви вже зрозуміли, у сьогоднішній статті буде багато питань, але не на всі з них існує однозначна та категорична відповідь... Давайте спробуємо разом розібратися з наступним експериментом.
У 1998 році дослідники з Гарвардського університету вирішили перевірити на чому концентруються перехожі, які поспішають на роботу, навчання чи ділову зустріч. Суть експерименту полягала в тому, що актор, який начебто був нетутешнім, підходив до перехожих та запитував як пройти до університету. В той час як людина замислювалася та починала пояснювати напрямок, два будівельника несли величезні дерев’яні двері, проходячи між актором та звичайним перехожим, і повністю закривали їх один від одного на декілька секунд. Що експериментатори задумали далі? А далі, саме в цей час один актор замінювався іншим, котрий був зовсім несхожим на першого: з іншою статурою, ростом, кольором волосся та очей.
Але як на це реагувала більша половина перехожих? Абсолютно ніяк. Вони продовжували пояснювати напрямок, а те, що людина вже була зовсім інша – їх зовсім не турбувало. На чому ж вони всі зосереджувалися, коли стояли навпроти співбесідника? Можливо, думали про роботу, плани на вечір чи просто про напрямок, який показували, але аж ніяк не про людину поруч. Звичайно, все також залежить і від зовнішності людини, бо якби наш актор мав якусь фізичну ваду,
зелене волосся чи інший колір шкіри, то певно ми би помітили підміну. Однак актори, підібрані для експерименту, були звичайними середньостатистичними чоловіками - такими, про яких ми говоримо "нічого особливого".
Це й не дивно, що ми не можемо запам'ятати тисячі людей, яких кожен день зустрічаємо дорогою на роботу. Але чому ми не в змозі запам’ятати людину, з якою почали бесіду та з якою вже відбувся зоровий контакт? Вчені пояснюють це тим, що всі ми концентруємось на чомусь одному, що для нашого
мозку є головним в тій чи іншій ситуацій. У нашому випадку, перехожі концентрувалися на запитанні, а тому навіть не намагались запам’ятати особу, що його поставила.
Чи зробите ви для себе якісь висновки, прочитавши цю статтю? Це вже вирішувати вам самим. Та коли на вулиці до вас підійде перехожий, щоби щось спитати, спробуйте запам’ятати його лице, бо, можливо, це ще один експеримент на вашу спостережливість ;)
Матеріал підготовано для Редколегії Ua Modna
Автор - Наталя Сеник
В підготовці статті використовувалися матеріали з
http://www.huffingtonpost.com/2013/10/18/20-psychological-studies-_n_4098779.html
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
