День Незалежності України - не гірше за норвежців

У Норвегії на свято Конституції, яке, до речі, збігається із Днем Незалежності, існує гарна традиція. 17 травня стіни і фасади будинків, зрозуміло й автомобілі там прикрашають національними прапорами, а самі норвежці  вбираються у національні строї.

Зауважу, що не у стилізований, а саме в автентичний одяг, який відповідає у найдрібніших деталях канону. За відповідністю дизайну суворим норвезьким традиціями стежить спеціальна поліція, яка може зробити зауваження, якщо, наприклад, ґудзики не відповідатимуть оригіналу. У кожному містечку можна придбати "правильний" костюм, який коштуватиме від 4 тисяч євро. (Вартість костюму наводиться умовно, бо в Норвегії національна валюта крони. Країна має власну нафту і тому не вбачає у членстві в ЄС якихось особливих вигод.)

Українська Незалежність молодша за норвезьку, і традиція на свята вбиратися у вишиванки тільки набирає обертів. Мало в кого збереглися старі скрині з родинними скарбами, вишитими нашими бабусями у минулому столітті. Скрині вийшли з моди, а автентичний одяг у 90-х перетворився на валюту, і продаж його дозволив вижити не одній родині. Більше з тим, мало хто знає, скільки українських сорочок було знищено під час Голодомору.

Вишиванки у 30-ті підлягали знищенню, як символ української ідентичності. Шарпали, палили, але пристрасть українців до вишиваного одягу не знищили, власне, як і самих українців. В повоєнні часи наші бабусі ховалися по льохах – вишивали, аби ніхто не бачив, і не приклепав націоналізм. Більше з тим, винайшли конспіративну вишиванку - білим по білому, чорним по чорному, аби вишивка наче і була, але не впадала в очі. Вишиванка вижила, і мине не так багато часу, як наші дівчата збагнуть, що ліпше аніж вишивати за готовими схемами, краще зайти в тому ж Інтернеті візерунки, притаманні саме своїй батьківщині, і чаклувати голкою долю власними руками за перевіреним віками кодом.

А поки, не в кожної є та сама, чарівна сорочка, вишита на щастя, на долю. А на свято незалежності ой як кортіло б не поступатися тим самим свідомим норвежцям. Що ж робити? Варіантів для самовиразу існує безліч – віночок з квітами, патріотична футболка з відповідним принтом, врешті решт тату (можна тимчасове), що імітує вишиваний орнамент. І як можна не згадати про іншу невід'ємну частину одягу справжньої українки - коралі. Ми до них так звикли, що навіть не замислюємося, звідкіля вони взялися в Україні і чому стали такими популярними?

Відповідь доволі проста. Почнімо з калини у лузі, і дуже швидко доведемо, що червоний життєдайний колір - це основа українського дизайну. Бо червоний краще за будь-який інший здатен підкреслити красу чорних брів і карих очей українок, чи то ж бо навпаки - відтінити чистий тон шкіри русявих красунь. Коралі, намотані під саме підборіддя, відбивають світло, підфарбовуючи його у ніжно червоний, і колір шкіри обличчя стає неперевершено свіжим і променистим.

Щоправда, коралі стали популярними не так давно. Наприклад, за часів Київської Русі більш популярними були намиста з гірського кришталю, сердоліку та бурштину. Але й сердолік з бурштином здебільшого також мали червоний відтінок. До речі, саме городянки в ті часи починають носити браслети. Мешканки кожного міста мали свої примхи, щодо моди. Зокрема, киянки більше полюбляли скляні фіолетові та бірюзові браслети, а у Чернігові здебільшого були поширені сині, зелені, коричневі кольори цих прикрас.

А що ж коралі? Достеменно не відомо, хто перший почав постачати їх в Україну.

Але визначити їхнє походження не так вже і складно, якщо врахувати такі факти.

Палітра коралів налічує 350 відтінків – найдорожчі гавайські мають золотистий колір, у лагунах Океанії зустрічаються фантастичні кобальтово сині. Але не шукайте синіх коралів, бо як тільки вони потрапляють на світло, то втрачають колір. Ще бувають чорні, білі, рожеві, бамбукові. І є тільки два місця на Землі, де поширені колонії червоних коралів - у Середземному морі та біля берегів Японії. Зрозуміло, що з Італії завозити корали в Україну було вигідніше, аніж з країни, де сонце сходить.

Достеменно відомо, що у нас пік моди на коралі припадає на часи Гетьманщини, на XVIII століття. На тлі економічного піднесення у багатьох містах України з'являються грецькі колоністи – вихідці із Сербії, Македонії, Криму, Туреччини та самої Греції. Козацький уряд молодої української держави дбає про зовнішню торгівлю і довіряє цю, непритаманну войовничим козакам, справу цим досвідченим купцям. Швидше за все, що саме колоністи насичують український ринок барвистими прикрасами, зокрема коралами, завозячи їх найчастіше з Венеції.

Прикметно, що українки не обмежуються суто кораловими низками, а творчо удосконалюють монохромний дизайн, прикріплюючи до намиста декоративні хрестики та підвіски, зазвичай зроблені із золотих монет. Саме поєднання різних фактур є актуальним трендом і сьогодні. Сучасні коралі, як і колись у 17 столітті, вимагають супроводу і особливого дизайну, який би відтінив і трохи полегшив матову, тягучу структуру червоних морських мінералів.

На фото – сучасне тлумачення української класики з колекції бренду Byzant Ruthenia 2014 року. 
Моделі – Наталя Яковенко, Ванда Чмола, Ірина Антонович.
Фото Валеріана Антоновича.